Вишня – одне з найулюбленіших дерев українців. Цей образ оспіваний в народних піснях, легендах, творах письменників і поетів. Вишня стала справжнім символом України, втіленням краси рідної землі, кохання і родинного затишку. Чому ж саме вишня посіла таке особливе місце в серцях українців? Розглянемо це питання докладніше.
Божественне дерево
Українською мовою слово “вишня” походить від праслов’янського “višьnja”, яке, в свою чергу, походить від протоіндоєвропейського слова, що означає “омела або інша рослина, яка виділяє клей”. Це пов’язано з тим, що здавна смола вишні використовувалася для виготовлення клею.
Але етнолог і релігієзнавець Галина Лозко вважає, що назву “вишня” слід розглядати як похідне від слова “вишній”, тобто “божественний” (порівняйте зі словом “Всевишній”). Таким чином, вишня – це “божественне дерево”, присвячене богу Сварогу.
Насправді, вишня відігравала важливу роль в давньослов’янських віруваннях і обрядах. Вона символізувала Світове Дерево життя, яке поєднує три світи – Яву (світ людей), Праву (світ богів) і Наву (світ предків, потойбіччя). Вважається, що крона вишні сягає небес, стовбур знаходиться на землі, а коріння йде в підземний світ.
Тому не дивно, що з гілок вишні наші предки варили ритуальні напої, які вживали на найважливіші свята – Різдво, Зелені свята, Купала. А ще по цвітінню вишні ворожили на врожай, здоров’я і кохання.
Символ кохання і дівочої краси
Ще одне символічне значення вишні в українській культурі – вона уособлює красу дівчини, її цноту і чистоту. В народних піснях вишневий садок часто згадується поруч з молодою дівчиною чи нареченою. Наприклад:
Ой у вишневому саду,
Там соловейко щебетав.
Додому я просилася,
А ти мене все не пускав.
Або:
Ой вийди, вийди, дівчинонько моя вірная,
Ой вийди, вийди, як та вишенька червоная.
Вишневий цвіт і ягоди в таких піснях символізують красу, ніжність, свіжість і молодість дівчини. А сам вишневий садок стає місцем побачень закоханих, освідчень в коханні, весільних гулянь.
Взагалі, вишневий сад в українській літературі і фольклорі – це ідеальний, сакральний простір. Згадаймо хоча б знамениті рядки Тараса Шевченка: “Садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть”. Це образ справжнього раю на землі. Вишневий сад часто протиставлявся відкритому простору степу, який уособлював волю, але й небезпеки.
Вишня в українських легендах
Існує багато українських легенд і переказів, в яких згадується вишня. Зокрема, на Дніпропетровщині, в селі Петриківка, розповідають таку романтичну і водночас сумну історію.
Колись в Петриківці жили закохані Оксана і Ярема. Але одного разу на село напали вороги, і молоді разом з односельцями стали на захист рідної землі. На жаль, обоє загинули в жорстокому бою. Їх поховали в одній могилі, на якій посадили вишню-дичку.
Наступної весни та вишня зацвіла незвичайним рясним цвітом, а потім вродила дуже солодкі і рясні плоди. З тих пір петриківська вишня, відома своїм особливим смаком, стала символом вірності в коханні. І немає зараз в Петриківці жодного двору, де б вона не росла.
За іншою легендою, колись в Україні жила велика родина – батько-козак, мати і діти. Коли почалася війна, всі сини пішли боронити рідну землю, а вдома залишилися мати з донькою. Вороги підступно напали на їхнє село. Мати загинула, захищаючи доньку. Вмираючи, вона прошепотіла доньці: “Ви…ш…не…?”. На тому місці, де не стало матері, виросло дерево, яке назвали вишнею.
Ці легенди показують, наскільки глибоко образ вишні увійшов у світогляд і фольклор українців. Вишня стала не просто деревом, а втіленням найдорожчих людських цінностей – любові, вірності, самопожертви, родинних зв’язків, пам’яті.
Вишня в українській літературі
Образ вишні надихав багатьох українських письменників і поетів. Крім вже згаданого “Садка вишневого коло хати” Шевченка, можна пригадати чимало інших творів.
Іван Франко в поемі “Іван Вишенський” змальовує, як саме споглядання вишневого цвіту на чужині пробудило в герої туга за Батьківщиною і спонукало повернутися з грецького Афону в Україну.
Ліна Костенко використовує образ вишні-нареченої як уособлення весни і молодого кохання:
“Ще сніг ковтала повідь широченна,
І рала ждав іще тужливий лан.
А під горою вишня-наречена
Вже до віночка міряла туман”.
У поемі Івана Драча “Смерть Шевченка” квітуча вишня символізує безсмертя поета і його творчості.
Дніпропетровський письменник Валентин Чемерис присвятив вишні ціле оповідання під назвою “Вишня звичайна”.
Поети Борис Мозолевський, Олесь Завгородній, Наталка Нікуліна та багато інших також не обійшли увагою цю улюблену українську рослину.
Вишня в назвах українських поселень
Популярність і символічне значення вишні в Україні підкреслюється ще й тим, що чимало населених пунктів названі на честь цього дерева. Тільки на Дніпропетровщині налічується шість сіл, одне селище міського типу і одна селищна громада з назвою Вишневе.
А письменник Павло Загребельний якось назвав Дніпро “містом вишневих обріїв”. Можливо тому, що навесні, коли зацвітають вишневі сади, все місто потопає в ніжно-рожевих хмарах цвіту, немов у казковому тумані.
Висновки
Отже, вишня цілком заслужено вважається одним із символів України. Це дерево увібрало в себе найкращі риси української ментальності, стало втіленням краси рідної природи, щирого кохання, міцних родинних зв’язків.
Як божественне дерево-медіатор між світами, вишня з прадавніх часів була наділена сакральним змістом, використовувалась в ритуалах і обрядах.
Як символ дівочої вроди і чистого кохання, вишня оспівана в безлічі народних і авторських пісень, легендах, переказах, літературних творах.
Зрештою, вишня – це просто красиве і корисне дерево, яке прикрашає майже кожне українське обійстя, наповнює наші серця радістю, а столи – смачними і поживними дарами.
Немає сумнівів, що образ квітучої вишні як символ України передаватиметься від покоління до покоління, надихаючи митців на нові твори, а садівників – на нові шедеври селекції. І поки буде жити Україна, будуть жити і наші вишневі сади.