Українські легенди та міфи – це невід’ємна частина культурної спадщини нашого народу. Вони відображають світогляд, вірування, мрії та прагнення людей, передаються з покоління в покоління, зберігаючи зв’язок між минулим і сучасністю. Український фольклор надзвичайно багатий на легенди, в яких оспівується краса рідної землі, розповідається про подвиги легендарних героїв, пояснюються природні явища. Ці історії вражають своєю мудрістю, поетичністю, глибиною думки. Познайомимося ближче з деякими найцікавішими українськими легендами.

Астральні легенди

Життя наших предків було тісно пов’язане з небесними світилами. Вони шанували Сонце як джерело світла і тепла, спостерігали за Місяцем, зорями, намагалися пояснити їхнє походження і значення. Звідси беруть початок численні астральні легенди.

Українські легенди про сузір'я

Чому на Місяці видно темні плями

За легендою, колись Каїн через заздрість вбив свого брата Авеля. Бог прокляв братовбивцю, і жодна стихія – ні земля, ні вода, ні повітря не хотіли давати йому притулку. Лише Місяць всупереч волі Божій дозволив Каїнові сховатися на ньому. Відтоді на Місяці з’явився темний слід, що нагадує двох братів – Каїна, який заносить руку на Авеля. Це застереження всім нащадкам – злочин не залишиться без кари.

Легенда про сузір’я Ківш

Особливу увагу наші пращури приділяли сузір’ю Великий Віз, або Ківш. Вважалося, що воно показує дорогу мандрівникам, визначає пору сівби та жнив. Легенда розповідає, що колись посуха висушила всю воду, і люди гинули від спраги. Одна дівчина, щоб порятувати хвору матір, пішла шукати воду. Вона поділилася водою ще з сімома вмираючими подорожніми. Та по дорозі додому глечик перекинув собака – і на денці зосталось зовсім трохи води. Але Бог оцінив щирість дівчини – з пролитої води з’явилося на небі сім великих зірок і восьма маленька, душа собаки. А незабаром зійшов дощ і напоїв спраглу землю.

Легенди про природні явища

Наших предків хвилювало все, що відбувалося навколо. Вони прагнули знайти пояснення таємничим явищам природи – грому і блискавці, дощу і росі, приливам і відливам. Звідси народилося багато красивих легенд.

Чому у морі вода солона

Колись два брати, старший багатий і молодший бідний, отримали в спадок чарівні жорна, які мололи сіль. Досить було легенько штовхнути їх ногою – і жорна починали працювати. А щоб зупинити їх, треба було перевернути. Молодший брат розбагатів, продаючи сіль. Заздрісний старший випросив у нього жорна, але не знав, як їх зупинити. Жорна мололи і мололи сіль, поки не затріщали стіни в хаті. Тоді злякався старший брат і викинув жорна в море. Відтоді вони й лежать на дні та безупинно мелють сіль.

Українські легенди про природні явища

Звідки взявся грім

Колись посварився Бог з чортом. Бог пригрозив, що вб’є нечистого, як тільки той з’явиться на землі. А щоб знайти його, Бог наказав пророку Іллі їздити небом на колісниці й кидати громи та блискавки туди, де ховається чорт – у ліси, болота, стоги сіна. Але буває, що блискавка влучає і в людину. Кажуть, що то вона чимось завинила перед Богом.

Роса

Роса здавна вважалася цілющою, життєдайною. Існує легенда, що колись на землі жили могутні, добрі велетні, які вміли керувати дощем. Та ось останній велетень, що володів цим даром, помер, не встигнувши напоїти водою висушену посухою землю. І тоді всі рослини стали гірко плакати за ним, і їхні сльози перетворилися на росу. В кожній росинці ніби застигла крапля чистої любові велетня до рідної землі.

Героїчні легенди

Чимало українських легенд оспівує відважних людей, які не шкодували життя заради свого народу, рідного краю. 

Легенда про князівну Стрипу

Колись на поселення слов’ян напав кочівник Овар зі своїм військом. Але, побачивши вродливу доньку місцевого князя Стрипу, він відмовився від своїх намірів і захотів одружитися з нею. Князь гордо відповів загарбнику, що в них дівчата самі обирають судженого. Овар надіслав Стрипі багаті дарунки, але відважна дівчина зажадала від нього неможливого – зшити розірвану хустку без шва. Розлючений Овар жорстоко розправився з усіма мешканцями поселення. Стрипа кинулася зі скелі в річку, аби не дістатися ворогові. Вона загинула, але не скорилася. Відтоді річка носить її ім’я.

Як козак Мамай здолав Змія

Чимало легенд пов’язано зі славними лицарями – запорозькими козаками, які завжди вставали на захист скривдженого люду. Ось легенда про те, як козак Мамай подолав велетенського Змія.

Літав колись над землею страшний Змій. Був він такий величезний, що коли пролітав у небі, то затуляв сонце. Змій спустошував міста і села, забирав людей і худобу. Ніхто не міг здолати чудовисько. Аж ось наважився на двобій зі Змієм хоробрий козак Мамай. Довго вони боролися, але Мамай здолав ворога і порубав його на шматки. Де падали краплі крові з тіла потвори, там виростали кущі терну, ожини і шипшини.

Легенди про міста

Багато українських міст і сіл мають свої легенди про заснування та походження назви. Ці перекази передаються з покоління в покоління, зберігають пам’ять про минуле.

Заснування Києва

Київ, столиця України, за легендою був заснований трьома братами – Києм, Щеком, Хоривом та їхньою сестрою Либіддю. Найстарший Кий став княжити на горі, яка зветься нині Старокиївською. Щек оселився на другій горі, що отримала назву Щекавиця. Хорив жив на третій, Хоривиці. А юна Либідь, вродлива і горда князівна, мешкала над річкою, яку назвали її іменем. Від імені старшого брата Кия і пішла назва міста – Київ.

Звідки пішла назва Переяслав

Недалеко від Києва розташоване старовинне місто Переяслав. За переказами, у давнину тут жив богатир Кожум’яка. Він був гарним воїном і мав незвичайну силу. Якось на місто напав страшний Змій. Кожум’яка вступив з ним у двобій. Довго тривала запекла битва, і нарешті богатир здолав чудовисько. Князь щедро нагородив Кожум’яку і на радощах вигукнув: “Ну й переяв (перейняв) ти славу в змія!” Відтоді й пішла назва – Переяслав.

Українські легенди про Київ та інші міста

Походження назви міста Ромни

Є своя легенда і про появу назви міста Ромни на Сумщині. Колись давно напали на ці землі татари і пограбували їх. Вдалося врятуватися тільки молодому хлопцю Ромену і дівчині Лебідці, які заховалися в очеретах. Закохані одружилися і заснували на березі річки поселення. У них народилося 10 синів-красенів, і всі вони загинули в битві з тими ж татарами, захищаючи рідний край. У розпачі Ромен кинувся зі скелі. Люди назвали його іменем річку і місто, що виросло на її берегах.

Повчальні легенди

В українському фольклорі є чимало легенд з повчальним, моралізаторським змістом. Вони спонукають замислитися над вічними цінностями, вчать доброти, чесності, справедливості.

Правда і Кривда

Посперечалися якось ці вічні суперниці, хто з них сильніший. Кривда хвалилася, що перемагає завжди. Вона обплутує людей, наче павутиною, затуманює їм розум облудними словами. А Правда – вона гірка і часом нестерпна, люди тікають від неї. Щоб довести свою силу, підступна Кривда запропонувала Правді лягти на дно криниці – мовляв, побачимо, чи хто згадає про тебе і чи захоче витягти на світ. Довго пролежала Правда на дні, і ніхто за нею не приходив. Та ось чоловік захотів напитися, глянув на воду – а вона чорна і густа, мов смола. Спробував – гірка, неначе полин. Порозумнішав тоді чоловік і здогадався, що то Правда на дні лежить і воду очищає. Витяг він її з криниці. І скільки б не замулювала криничку Кривда, Правда знову і знову на дно лягає. Тому рано чи пізно вона завжди перемагає.

Українські легенди

Легенда про вдовину паляницю

А є й така легенда. Жила собі бідна вдова з дочкою. Важко велося вдові з донькою, ледве зводили кінці з кінцями. Якось восени зібрала дівчина останні колоски в полі і змолола борошна на паляницю. Поклала паляницю на вікно прохолонути, а сама пішла до хати. Підбіг голодний пес, ухопив паляницю, та й подався світ за очі. На узліссі зустрівся йому вовк і каже: «Гей, собако, віддай мені паляницю, бо я три дні не їв!». Але пес відповів: «Ні, вовче, не віддам. Ця паляниця дісталася мені нелегко, її спекли з останніх зернин бідні люди». Вовк розлютився і гукнув: «Ах ти, нахабо! Та я тебе зараз розірву!». Але пес стояв на своєму: «Можеш убити мене, та паляниці не віддам!». Здивувався вовк, відступив. А пес тим часом повернувся до вдовиної хати і поклав паляницю на місце. Зраділи вдова з донькою, нагодували пса. А наступного літа зібрали вони на своєму полі багатий урожай – за те, що ні разу скривдженим від порога не пішли. Ця легенда вчить цінувати працю інших, не відбирати останнє в знедолених, допомагати тим, хто потрапив у скруту.

Епілог

Українські легенди – це невичерпна скарбниця народної мудрості та моралі. В образній, метафоричній формі вони передають життєвий досвід багатьох поколінь, спонукають до роздумів про добро і зло, правду і кривду, красу і потворність, вірність і зраду. Легенди пробуджують у серці любов до рідного краю, його історії та культури. Завдяки легендам минуле промовляє до нас живим голосом пращурів. І від нас залежить, чи збережемо ми ці коштовні перлини, чи передамо їх нащадкам. Бо поки живуть легенди – житиме народ, який їх створив. В цьому – сила і безсмертя народного Слова.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *