Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко – одна з найяскравіших постатей в історії української літератури першої половини XIX століття. Його по праву вважають засновником нової української прози, зачинателем художньо-реалістичної течії в національному письменстві. Творчість Квітки відіграла визначну роль у розвитку та утвердженні української літературної мови, у формуванні народності та реалізму вітчизняної літератури.
Квітка-Основ’яненко увійшов у історію нашої культури не лише як геніальний письменник, але і як визначний громадсько-культурний діяч, просвітитель, людина енциклопедичних знань і різнобічних обдарувань. Він був одним із фундаторів професійного театру в Харкові, брав участь у виданні першого в Україні літературного журналу, опікувався розвитком освіти й жіночої емансипації.
Життєвий і творчий шлях письменника є прикладом самовідданого служіння рідному народові, невтомної праці задля розвитку національної культури. Ім’я Григорія Квітки-Основ’яненка назавжди вписане золотими літерами в історію України.
Дитинство і юність майбутнього письменника
Григорій Федорович Квітка народився 29 листопада (за старим стилем – 18 листопада) 1778 року в селі Основа поблизу Харкова в заможній дворянській родині. Його батько, Федір Іванович Квітка, був відставним ротмістром Ізюмського полку, мати – Марія Василівна – походила зі знатного роду Шидловських.
Атмосфера, що панувала в сім’ї Квіток, благотворно вплинула на формування світогляду й естетичних смаків майбутнього письменника. У родині глибоко шанували рідну мову, народні звичаї, фольклор, цікавилися вітчизняною історією і культурою. Частим гостем у маєтку Квіток був видатний український філософ і поет Григорій Сковорода. Малий Гриць із захватом слухав його повчальні притчі й байки, декламував напам’ять вірші.
Початкову освіту хлопець здобував удома, згодом навчався в монастирській школі. Григорій виявляв неабиякі здібності до наук і мистецтв – чудово грав на фортепіано й флейті, співав, малював, захоплювався театром. У родині часто влаштовували домашні вистави, натхненником і головним учасником яких був юний Квітка.
У 15-річному віці батько записав сина до лейб-гвардії, згодом той дослужився до чину ротмістра, але військова кар’єра не приваблювала молодого дворянина. Деякий час Григорій перебував послушником у Курязькому монастирі під Харковом, та швидко розчарувався в чернечому житті й повернувся до світу.
Початок літературної і громадської діяльності
Повернувшись із монастиря, Григорій Федорович з головою поринає в бурхливе культурно-громадське життя Харкова. Він бере активну участь в організації аматорського театру, стає одним із засновників професійної театральної трупи, для якої сам пише п’єси, виступає як режисер і актор.
У 1816-1817 роках разом з однодумцями Квітка видає перший на Слобожанщині літературний журнал “Украинский вестник”. На його сторінках молодий автор друкує свої поезії, фейлетони, публіцистичні статті. Особливу популярність здобули сатирично-гумористичні “Письма к издателям” від імені провінційного поміщика-неука Фалалея Повинухина. Саме тоді вперше з’являється псевдонім письменника – Грицько Основ’яненко.
Одночасно Григорій Федорович активно займається громадською діяльністю. Він обирається предводителем харківського дворянства, дбає про розвиток народної освіти, виступає організатором і меценатом першого на Слобожанщині дівочого училища, сприяє відкриттю публічної бібліотеки. За його ініціативою в Харкові створюється “Благодійне товариство”, яке опікується сиротами, удовами, незаможними верствами.
У своїх публіцистичних виступах Квітка-Основ’яненко послідовно обстоює думку про необхідність розвитку національної літератури, відстоює художні можливості української мови. Він закликає освічених людей писати твори, близькі й зрозумілі простому народові. Головним творчим принципом письменника стає “списування з натури”, правдиве відображення навколишньої дійсності, побуту й характерів людей.
Розквіт творчості письменника
Справжній розквіт творчості Григорія Квітки-Основ’яненка припадає на 1830-ті роки. У цей період він створює свої найвідоміші прозові та драматичні твори, що здобувають широке визнання читачів і критики.
У 1834 році виходить друком перша книга прозаїка “Малороссийские повести, рассказанные Грыцьком Основьяненком”. До неї увійшли оповідання з народного життя “Салдацький патрет”, “Мертвецький Великдень”, “Конотопська відьма”, сентиментальні повісті “Маруся”, “Сердешна Оксана” та інші. Ці твори, написані колоритною українською мовою, сповнені любові до рідного краю і співчуття до простих людей, вирізняються м’яким гумором і тонким ліризмом.
Особливу славу авторові принесли його соціально-побутові повісті з народного життя – “Маруся”, “Козир-дівка”, “Щира любов”, “Сердешна Оксана”. У них Квітка-Основ’яненко створив поетичні, сповнені душевної краси образи українських селянських дівчат, оспівав їхнє кохання і моральну чистоту. Ці повісті здобули захоплені відгуки сучасників. Відомий російський критик В. Бєлінський писав про “невимовну насолоду”, з якою він читає твори українського прозаїка.
Не менш вагомий внесок зробив Григорій Федорович у розвиток національної драматургії. Його п’єси “Сватання на Гончарівці”, “Шельменко-денщик”, “Шельменко-волосний писар” стали класикою українського театру. Вони відзначаються дотепним народним гумором, соковитою мовою, яскравими характерами дійових осіб. За життя автора ці комедії з незмінним успіхом ставилися на сценах багатьох театрів, їхні персонажі стали справді народними улюбленцями.
Останні роки життя і творча спадщина митця
У 1840-і роки Григорій Квітка-Основ’яненко продовжує плідно працювати як прозаїк і драматург, видавець і громадський діяч. З-під його пера виходять нові оповідання й повісті, комедії і фейлетони. Письменник підтримує дружні стосунки з Тарасом Шевченком, Євгеном Гребінкою, іншими діячами української культури.
Проте багаторічна напружена літературна праця, активна службова і громадська діяльність підірвали здоров’я Григорія Федоровича. Улітку 1843 року він тяжко захворів і 20 серпня на 65-му році життя відійшов у вічність.
Літературна спадщина Квітки-Основ’яненка – це близько 80 прозових і драматичних творів, написаних українською і російською мовами. Його повісті й оповідання перекладалися багатьма мовами світу, екранізувалися, ставилися на театральних сценах. Художня проза письменника мала визначальний вплив на подальший розвиток українського красного письменства, зокрема на творчість Марка Вовчка, Панаса Мирного, Івана Нечуя-Левицького, інших корифеїв національної літератури.
Висновки
Постать Григорія Квітки-Основ’яненка – непересічне явище в історії української культури. Його творчість знаменувала новий етап у розвитку національного письменства, утвердження в ньому просвітницьких ідеалів та принципів реалізму. Письменник збагатив українську літературу новими темами й жанрами, створив непересічні художні образи, які назавжди увійшли до золотого фонду нашої культури.
Та не менш вагомий внесок зробив Квітка-Основ’яненко як громадський і культурний діяч, просвітитель і меценат. Його діяльність сприяла піднесенню національної свідомості українців, розвою рідної мови, освіти, театру. Самовіддана праця Григорія Федоровича на ниві вітчизняної культури стала взірцем для наступних поколінь українських письменників і митців.