Григорій Сковорода – український філософ, відомий своїм внеском у різні галузі філософії, педагогіки та поезії. Він виступав за особистісно-орієнтований підхід до виховання, наголошуючи на розвитку кращих якостей дитини. Його прогресивні ідеї вплинули на розвиток вітчизняної педагогічної думки і зберігають своє значення в сучасній педагогіці.
Ранні роки та вплив середовища на філософські погляди
Сковорода народився 3 грудня 1722 року у козацькому селі Чорнухи Полтавської губернії. З дитинства він зазнав сильного впливу природних ландшафтів, народних традицій та музики. З ранніх років Сковорода виявив талант до гри на народних інструментах та складення пісень. Крім того, він мав сильний потяг до знань і читання. Незважаючи на бідність сім’ї, батьки Сковороди приділяли першорядну увагу його освіті. Спочатку його навчав сільський дячок, а потім він відвідував сільську церковно-парафіяльну школу. Через відсутність доступної літератури Сковорода читав переважно релігійні книги, що сприяло його подальшому інтелектуальному розвитку. Виховання Сковороди прищепило йому почуття простоти та задоволення малим матеріальним статком. Ця риса залишилася з ним все життя і вплинула на його філософські погляди. Загалом вклад Сковороди у філософію та освіту зберігає свою актуальність та значущість і в наші дні.
Освіта у Києво-Могилянській академії
У 1738 р. (згідно з іншими джерелами – у 1734 р.) Григорій Сковорода вступає у Києво-Могилянську академію, яка не поступалася своїм рівнем європейським вишам того часу. Академія, відома високою якістю освіти та великою бібліотекою, приваблювала студентів із різних країн, у тому числі з Болгарії, Молдови та Сербії. В академії Сковорода провчився близько 10 років, з невеличкою перервою у 1742-1744 роках, коли він вступив до придворної співацької капели в Петербурзі. У цей час він отримав додаткову музичну освіту, але зрештою повернувся до академії для завершення навчання у 1750 році. Сковорода успішно займався поетикою, риторикою та філософією, а також пройшов дворічний курс богослов’я. Після закінчення навчання Сковорода отримав можливість супроводжувати генерал-майора Г. Вишневського у поїздці до Угорщини, де він розширив свої знання та познайомився з різними європейськими країнами, зокрема з Австрією, Словаччиною та Німеччиною. Цей час Сковорода використав для того, щоб поринути у звичаї та усну творчість тих народів, з якими він стикався, та згодом використати ці знання у своїх літературних творах.
Викладацька діяльність – новаторські підходи Григорія Сковороди
Григорій Савич розпочав активну педагогічну діяльність у 1753 р., коли повернувся на Батьківщину. Він був призначений вчителем піїтики у Переяславському колегіумі та використав свою додаткову освіту за кордоном для впровадження новаторських ідей у навчальний процес. Він розробив спеціальний курс, присвячений поезії, і прагнув зробити вивчення поетичної науки зрозумілим та доступним для студентів. У цей час Сковорода перекладав Плутарха і почав писати власні твори. Однак його нові підходи до викладання викликали несхвалення з боку голови колегії єпископа Іоанна Козловича, який хотів, щоб Сковорода викладав за старою традицією. В результаті Сковороду було усунуто з посади. Незважаючи на цю невдачу, він залишився твердим у своїх переконаннях і став приватним репетитором сина поміщика Степана Тамари в селі Коврай під Переяславом. Саме в цей період він написав свою найвідомішу збірку віршів “Сад божественних пісень”.
У 1759 р. Григорія Савича було запрошено до Харківського колегіуму для викладання курсів піїтики, синтаксису та грецької мови. Незважаючи на популярність і визнання його таланту та інтелекту, він відмовився від пропозиції прийняти постриг та стати священиком чи ченцем. Сковорода вважав, що чернецтво пов’язане з непотрібними самообмеженнями, і не хотів бути частиною світу священиків. Він цінував простоту, помірність, відмову від мирських бажань, щоб зосередитися на тому, що, на його думку, дійсно необхідно. Тому, що більш ефективно виконує заповіді любові. Принципові переконання Сковороди та відмова від відповідності громадським очікуванням свідчать про його відданість власним переконанням та цінностям.
Влітку 1760 р. Г.С. Сковорода залишив колегію, але наступного року єпископ Йоасаф запропонував йому місце викладача. На цей раз від нього не вимагалося прийняття чернецтва. Він продовжував працювати в колегії ще три навчальні роки та зібрав навколо себе талановитих учнів. Вів з ними глибокі бесіди, вчив їх грати на органі та сопілці, організував хор. Саме в цей час у нього почалася дружба на все життя з учнем Михайлом Ковалинським, який згодом став його найближчим другом та біографом. У листах щодо нього Григорій Савич викладав свої найважливіші ідеї, які згодом лягли у основу його філософських трактатів.
Зіткнення з ієрархією та усунення з посади
Г.С. Сковорода мав велику повагу серед своїх учнів за сміливі та витончені виступи проти порочної практики чернецтва. Однак його прямолінійність і критика викликали заздрість та ворожість з боку колег, особливо нового керівництва. В результаті він зазнав гонінь, йому було заборонено займатися позакласною роботою з молоддю. У 1764 р. він залишив колегію, але у 1768 р. ненадовго повернувся. На запрошення харківського губернатора А. Щербініна Сковорода почав викладати “правила доброї моральності” у формі катехизму. Однак єпископ Самуїл Миславський визнав його викладання світським і не відповідним церковним канонам. Внаслідок цього у 1769 р. Сковорода був виключений із Харківської колегії та змушений припинити будь-яку педагогічну та службову діяльність.
У цей час свого життя Г.С. Сковорода став мандрівним філософом, який переїжджає з місця на місце і поширює свої ідеї. Він жив без дому, майна та сім’ї, маючи при собі тільки книгу та сумку. Саме в цей час Сковорода створив свої найзначніші філософські твори – діалоги, притчі, байки, наповнені філософськими сентенціями та повчальними принципами. У селі Гужвініське він написав свій перший філософський твір “Наркіс. Розмова про те: Пізнай себе”, а потім і другий твір під назвою “Симфонія, названа книга Асхань, про пізнання самого себе”. Ці твори були присвячені темі самопізнання та розкриття сутності людини. Сковорода вважав, що справжнє розуміння приходить через пізнання самого себе та набуття гармонії.
Етична проблема щастя та морального вдосконалення
Григорій Савич вірив у вдосконалення людської природи і використовував різні форми спілкування – казки, пісні, думки, щоб донести свої ідеї до широкої аудиторії. Усну народну творчість він розглядав як педагогічну традицію та ефективний засіб виховання. Його байки мали повчальний і виховний характер, були написані в розмовному стилі часто містили прислів’я, що підтверджують думки. Він називав байки “іграшками” через їхню доступність як форми навчання. У своїх ранніх роботах Савич розвивав вчення про дві природи, в якому розглядалася тема самопізнання та уявлення про те, що все у світі складається з двох протилежних складових. Надалі у своїх філософських трактатах він зосередився на етичній проблемі досягнення щастя, наголошуючи на важливості морального вдосконалення.
Сковорода розглядав природу як матір освіти та науки, як провідника та вчителя. Пріоритетним напрямом виховання на його думку мав стати розвиток природних задатків та здібностей кожної дитини за принципом відповідності природі. Сковорода вважав, що без урахування власної природи успіх у житті буде недосяжним. Він наголошував на важливості індивідуального таланту та вроджених задатків, які необхідно розвивати через самопізнання. Щастя, на думку Сковороди, досягається “доброю працею”, тобто працею, що відповідає покликанню. Такий практичний підхід до освіти розглядався як шлях до досягнення гармонії. У своїй антропоцентричній концепції природоподібної освіти Сковорода об’єднав стоїчні ідеї про життя відповідно до природи з вірою в Бога. Він вважав, що життя відповідно до природи або в гармонії з індивідуальним талантом та вродженими здібностями є ключем до щастя. Зокрема в байці “Собака та кобила” було вдало проілюстровано, що без урахування своєї природи людина не може жити повноцінним життям. Цей практичний підхід до освіти спрямований на пошук свого істинного покликання, що призводить до відчуття гармонії та самореалізації. Сковорода вважав, що, сприйнявши природу і узгоджуючись зі своїми вродженими здібностями, людина може досягти щастя і подолати соціальні вади.
Мислитель XVIII століття Г. Сковорода вірив у важливість морального виховання молоді. Розвиток доброго серця він цінував вище за широкі знання в науках. Він багато подорожував Слобідською Україною, Лівобережною Україною, Києвом, Москвою та іншими регіонами. Сковорода знаходив притулок і підтримку як у пересічних людей, і у священиків, дяків, купців, поміщиків. Він вважав за краще жити в невеликих будинках і уникав незнайомого суспільства. Під час роботи часто вибирав відокремлені місця – пасіки, сади, ліси. Для отримання необхідної літератури Сковорода відвідував бібліотеки у Харкові. У нього були друзі з різних верств суспільства, у тому числі викладачі та співробітники Харківської колегії. Він також відвідував гуртки однодумців, які цікавилися релігійно-філософськими питаннями.
Григорій Сковорода. Мудрець та революціонер свого часу
Григорій Сковорода набув великої популярності в Україні та за її межами завдяки своєму нетрівіальному способу життя та виступам проти існуючих порядків. У той час як бандуристи і кобзарі, які розповсюджували його славу своїми віршами і піснями, вихваляли його, церковники і можновладці намагалися обмовити його і несправедливо переслідувати. Сковорода вів кочовий спосіб життя, переїжджаючи з місця на місце та зупиняючись у знайомих. Навіть у похилому віці він продовжував вести таке життя. У віці 72 років він відвідав друга, з яким не бачився 19 років, а потім оселився в садибі своїх старих друзів. Він помер 9 листопада 1794 і був похований на високому пагорбі під величним дубом, як і заповідав. Твори Сковороди – філософські трактати, байки та вірші були спрямовані на те, щоб донести до свідомості людей найважливіші принципи гармонійного життя. Його ідеї відіграли значну роль у формуванні українського виховання та освіти. Сковороду пам’ятають як мудрого вчителя, а його думки продовжують хвилювати душі й донині.