Леся Українка – відома в Україні та за її межами поетеса, письменниця, перекладачка. Мудра та талановита жінка працювала у різних жанрах – поезія, епос, драматургія, публіцистика, фольклор. За своє недовге життя вона встигла створити твори, які дозволили зарахувати її до класиків багатонаціональної літератури кінця XIX – початку XX ст.

Дитинство

Лариса Петрівна Косач (справжнє ім’я поетеси) народилася 13 (25) лютого 1871 року у місті Звягель у Житомирській області, у родині дворян. Незадовго до її народження батьки Лесі, уродженці Лівобережної України, переїхали до Звягеля з Києва (за місцем призначення батька на нове місце служби).

Батько Лесі Петро Антонович на той час обіймав посаду колезького секретаря, а пізніше, 1901 року, отримав посаду дійсного статського радника. Він був дуже освіченим поміщиком, захоплювався літературою та живописом. У Косачів часто бували люди мистецтва, проводилися музично-літературні вечори та аматорські концертні виступи.

Леся Українка в дитинстві

Матуся Лесі, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач, що походила з полтавських дворян, була публіцистом (її псевдонім – Олена Пчілка). Вона знала кілька мов та дала чудову освіту дітям. Крім Лесі в сім’ї ріс найстарший з усіх Михайло (1869 року народження), Ольга (народжена в 1877 році), Оксана (1882 рік), (Микола (1884 рік) та Ізидора (1888 рік). Михайло згодом став письменником. У періодичних виданнях він публікував свої новели, перекладав українською мовою Миколу Гоголя, Володимира Короленка, Генріка Сенкевича, Леся була дуже дружна зі старшим братом, за їхню нерозлучність їм дали домашнє прізвисько – Мишолосій.

У родині Косачів дітям наймали приватних вчителів. У чотири роки Леся вже вміла читати, а в п’ять – складати музичні п’єси.

У січні 1876 року Ольга Петрівна зі старшими Ларисою (Лесею) та Мишком приїхала до Києва, щоб побачитися зі своїм старшим братом перед його від’їздом за кордон. Драгоманов Михайло Петрович, – дядько Лесі Українки, вплинув на формування поглядів племінниці. Письменник, визнаний літературознавець, фольклорист, історик, він був доцентом Київського університету, а потім професором Софійського вишу. Залишивши Україну, він жив у Швейцарії та Болгарії.

Леся Українка з родиною

Коли 1878 року на запрошення Михайла Петровича батьки Лесі вирушили до Парижа, до виховання дітей підключилася сестра батька – Олена Антонівна Косач. Лесю і тітку Єлю пов’язали дуже теплі стосунки, що позначилося на її творчості. Весною 1879 року Олену Антонівну заарештували за нібито замах на шефа жандармів Олександра Романовича Дрентельна та заслали до Сибіру на п’ять років. Свого першого вірша «Надія», Леся Українка написала під враженням від цих подій.

У цей час родина Косачів жила в Луцьку, куди Петра Антоновича було переведено по службі. 1880 року інша тітка Лесі – Олександра Антонівна Косач-Шимановська, зі своїми двома синами приїхала до брата у Луцьк і почала жити в нього, бо її чоловіка Бориса Шимановського заарештували та заслали до Сибіру. Олександра Антонівна чи «тетя Саша» чудово грала на фортепіано та стала першою вчителькою музики Лесі Українки. Згодом, коли мати для навчання відвезла старших дітей до Києва, дівчинка продовжила навчання грі на фортепіано з Ольгою Олександрівною О’Коннор – дружиною композитора Миколи Лисенка.

Дитинство Лесі Косач не було безхмарним. У десять років вона застудилася і ця застуда мала дуже важкі наслідки – з’явилися гострі болі в нозі та руці. Лікарі діагностували ревматизм і почали лікувати дитину відповідними мазями, але ті не допомагали. Пізніше з’ясувалося, що вона має туберкульоз. Влітку 1883 року руку Лесі прооперували, їй видалили кістки, уражені туберкульозом. Рука була скалічена, тому про заняття музикою можна було забути.

Майбутня письменниця намагалася зайнятися живописом у художній школі Ніколя Мурашка, але в неї не вийшло. З цього часу збереглася лише одна її картина.

Леся Українка - картина
“Мати і дочка біля пташиного гнізда”, автор – Леся Українка

З 1882 року численне сімейство Косачів стало жити в селі Коляжному Волинської області, де Петро Антонович з переведенням у Луцьк придбав чотири сотні десятин землі та садибу. 1883 року Леся поїхала з Києва і возз’єдналася з родиною. Там стан її здоров’я значно покращав.

Мати допомагала Лесі опановувати французьку та німецьку мови. Поетеса досягла у лінгвістиці гарного рівня. Ще до того, як їй виповнилося 20 років вона вже переклала праці Менара та ще ряда вчених українською мовою і склала навчальну книгу для своїх молодших сестер під назвою «Стародавня історія східних народів».

Леся Українка. Трохи про особисте життя 

Творча та тонка натура Лесі Українки сприяла її влюбливості. Першу закоханість вона відчула у 15 років до якогось парубка на ім’я Максим Славинський, це відомо з її перших ліричних опусів. У 24 роки їй подобався студент Київського університету Нестор Гамбарашвілі. Коли Нестор вигідно одружився з іншою, він розбив їй серце. Поетеса закидала його листами. З цього часу нерозділене кохання стало її роком, та, водночас і джерелом натхнення.

З Сергієм Костянтиновичем Мержинським Леся познайомилася у Ялті 1898 року. Випускник Київського університету проходив курс лікування від туберкульозу. Йому цікаво було з нею спілкуватися, але він не відчував таких шалених почуттів, якими була охоплена вона. Коли він поїхав до себе до Мінська, поетеса в 1900 році присвятила йому лист-сповідь «Твої листи завжди пахнуть трояндами, що зів’яли…».

Леся Українка та Сергій Мержинський

Через чотири роки після важкої операції на кульшовому суглобі, Леся, не думаючи про себе, всупереч волі матері, переїхала до Мінська, щоб бути поруч із коханим. Кримське повітря не допомогло Мержинському одужати, він вже не міг подбати про себе і вмирав. В одну зі страшних ночей біля його ліжка, в стані невимовної туги Леся створила один із своїх найкращих творів — драму «Одержима». 3 березня 1901 року на руках у вірної подруги він помер.

1907 року Леся Українка стала дружиною музикознавця та етнографа Климента Квітки, який щиро її любив. Вони познайомилися ще 1898 року, коли поетеса в літературно-артистичному гуртку університету читала свою розповідь «Над морем».

Леся Українка та Климент Квітка

Вінчання відбулося у київській Вознесенській церкві. Шестирічний шлюб перервала смерть поетеси. 1917 року Климент Васильович видав двотомник «Мелодії з голосу Лесі Українки», створений фотоскопічним способом.

Творчий шлях Лесі Українки

З 12 років Леся почала активно писати вірші. Вони публікувалися у львівському виданні «Зоря». Саме тоді вона вигадала собі псевдонім. У 1883 році вийшла перша лесіна збірка «На крилах пісень», до якої увійшли такі вірші як «Літо червоне минуло», «Конвалія», «Сафо». До цього періоду також належить її український переклад оповідань Миколи Гоголя «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», який вона зробила у співавторстві зі своїм улюбленим братом Мишком.

1891 року Українка здійснила великий вояж Галичиною та Буковиною. За час поїздки вона познайомилася з багатьма митцями Західної України і ще більше, ніж раніше, почала цінувати спадщину української культури та боротися за її розвиток. Але головним чином соціально-політичний світогляд письменниці сформувався після того, як вона рік прожила у свого дядька в Софії і стала свідком його смерті у 1895 році. Там, у Болгарії, Леся написала більшу частину ліричного циклу «Невільницькі пісні».

У 1892 році на львівщині вийшла «Книга пісень» Генріха Гейне, де Лесі Українці належали понад 90 перекладів. Також вона переклала фрагмент поеми А. Міцкевича «Конрад Валленрод», «Ласкаві поети, співайте» та «Сірома» В. Гюго, уривки з «Одіссеї» Гомера. В якості перекладача, Леся дотримувалася смислової точності, уникаючи власних вигадок щодо думок іншого поета.

Леся Українка прагнула популяризації української писемності серед російських читачів, тому для перекладів частіше обирала твори народної тематики. Так, наприклад, у видавництві «Донська мова» у Ростові вийшли її переклади Івана Франка російською.

Хвороба письменниці змушувала її регулярно їздити на курортне лікування. У зв’язку з цим вона побувала у Німеччині, Швейцарії, Італії, Єгипті, на Кавказі та в Криму, що зайвий раз розширило світогляд жінки.

У 1907 році Леся Українка вийшла заміж за збирача музичного народного фольклору Климента Квітку та оселилася з ним у Києві.

У цей час вона багато продуктивно працювала, й у творчості переважала драматургія. Були завершені її багаторічні праці – поеми «Айша і Мохаммед» та «Кассандра», «У пущі» та «Руфін та Прісцілла», вірш «За горою блискавиці». У травні 1907 року у вологодському альманаху «З неволі» Українка опублікувала поему «На руїнах». Гонорар призначався на допомогу політв’язням.

Леся Українка - рукопис
Рукопис Лесі Українки. “Кассандра”

В останні роки свого життя видатна Українка перебувала все більше в Єгипті та Грузії, на спеціальних курортах. Її туберкульоз невблаганно прогресував, до нього додалася ще нирок. Проте, перемагаючи біль, Леся продовжувала займатися творчістю та разом із чоловіком збирати фольклор. Якось, дивлячись на яскраву природу Кавказу, вона згадала пастельну красу Полісся і за лічені дні створила феєрію «Лісова пісня».

На схилі життя Лесю Українку долали роздуми про важливість громадянської позиції митця, вона написала драматичний твір «Оргія» та триптіх: «Що дасть нам силу?», «Орфеєве диво», «Про велетня», який присвятила Івану Франку.

Крок у Вічність

Вона згасала з кожним днем. Чоловік Лесі звертався за консультаціями до найкращих лікарів Європи, але все було марно. Розуміючи, що вже нічим їй не допоможе, але просто щоб бути поруч, до Грузії прибула її мати. Їй Леся Українка надиктовувала свої останні твори, у тому числі так і незакінчену драму «На берегах Олександрії».

Леся Українка пішла з життя 19 липня (1 серпня) 1913 року на території грузинського селища Сурамі, їй було лише 42 роки. Її тіло транспортували до Києва та поховали на Байківському цвинтарі.

Леся Українка
Джерело фото: pinterest

На її честь майже у кожному обласному центрі України названо вулиці чи площі. Ім’я Лесі Українки мають Волинський національний університет у місті Луцьк та Національний академічний театр драми у Києві. Її ім’ям названо астероїд. Існує кілька музеїв Лесі Українки. Образ письменниці зображений на двосотгривенній банкноті, їй встановлені пам’ятники не лише в Україні, а й у Росії, Білорусії, Грузії та Канаді.

Біографія Лесі Українки, написана Оксаною Забужко, називається:« Notre Dame d’Ucraine», що перекладається як «українська Богоматір». 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *