Левко Лук’яненко – людина-легенда, видатний український дисидент, політик і дипломат, Герой України. Його життя – це історія незламності людського духу, відданості ідеалам свободи і справедливості. Левко Лук’яненко пройшов крізь пекло радянських таборів, засудження до розстрілу, десятиліття ув’язнення і заслання, але ніколи не зрадив своїм переконанням і став одним із головних творців незалежної України. Ця стаття – данина пам’яті великому сину українського народу, чиє ім’я назавжди закарбоване в нашій історії.

Дитинство у вирі війни

Левко Григорович Лук’яненко народився 24 серпня 1928 року в селянській родині Грицька й Наталки Лук’яненків у селі Хрипівка на Чернігівщині. Він був найстаршим із чотирьох дітей. На його долю випали страшні випробування вже з юного віку – Левка призвали на фронт у неповні 15 років, бо через високий зріст він не зміг довести призовній комісії, що ще неповнолітній.

З 1944 по 1953 рік Левко Лук’яненко служив у лавах Радянської армії: спершу воював в Австрії, потім його частину перекинули в Грузію і Закавказзя. Під час коротких відпусток додому він бачив злиденне життя своєї родини, колгоспне свавілля і вирішив, що докладе всіх зусиль, аби змінити таке несправедливе життя.

Левко Лук'яненко - фото
Левко Лук’яненко. 2016 рік. Джерело фото – wikipedia.org

Шлях до дисидентства

Після демобілізації в 1953 році Левко Лук’яненко вступив на юридичний факультет Московського університету. Він щиро вірив у комуністичні ідеали, вів активне громадське життя, навіть вступив у партію. Але поступово, знайомлячись із забороненою літературою, спілкуючись із земляками, Левко почав сумніватися в правильності радянської системи.

У 1958 році молодого юриста за направленням відрядили на Львівщину працювати пропагандистом. Під час поїздок селами він на власні очі побачив, як примусово заганяють людей у колгоспи, зносять цілі хутори. Це остаточно переконало Левка Лук’яненка в потребі боротьби за права українців. Він знайшов однодумців – Івана Кандибу, Степана Вiруна, Василя Луцькова, Олександра Лiбовича, разом з якими вирішив створити підпільну організацію – Українську робітничо-селянську спілку (УРСС).

Ціна відданості Україні

Програмною метою УРСС була боротьба за економічні, соціальні і національні права українського народу, відокремлення УРСР від СРСР конституційним шляхом. Але проіснувала ця організація дуже недовго. КДБ швидко запровадив у середовище патріотів свого агента. 21 січня 1961 року Левка Лук’яненка разом із іншими членами УРСС заарештували. А в травні Львівський обласний суд засудив його як “ворога народу” до розстрілу.

Смертний вирок Лук’яненкові згодом замінили на 15 років таборів суворого режиму. Відбувати покарання його відправили в Мордовію, де більшість політв’язнів були українцями. Левко Григорович згадував цей період як щасливий, бо опинився серед справжніх патріотів, борців за волю України. Звільнившись у 1976 році, Лук’яненко відразу включився у діяльність Української Гельсінської групи. Але вже за рік, у грудні 1977-го, його знову заарештували і засудили ще до 10 років таборів та 5 років заслання як “особливо небезпечного рецидивіста”.

Два життя Левка Лук’яненка

Загалом в ув’язненні та засланні Левко Лук’яненко провів 27 років – більше, ніж на волі. У березні 1988 року, перебуваючи на засланні в Сибіру, він заочно був обраний головою відродженої Української Гельсінської спілки. А восени того ж року, після майже 30 років неволі, Лук’яненка нарешті помилували указом Президії Верховної Ради СРСР.

Здавалося б, після стількох страждань Левко Григорович мав би відійти від активної діяльності, але саме тут розпочалася друга частина його життя – як політика і державного діяча незалежної України. У 1990 році Левка Лук’яненка обрали депутатом Верховної Ради і головою Української республіканської партії. А 24 серпня 1991 року колишній в’язень радянських таборів став автором Акта проголошення незалежності України.

На службі молодій державі

Здобуття Україною незалежності стало тріумфом всього життя Левка Лук’яненка, але попереду були нові випробування. У 1992 році його призначили першим послом України в Канаді. Проте вже за півтора року Лук’яненко подав у відставку на знак незгоди з політикою уряду і повернувся на Батьківщину.

З 1994 по 2007 рік Левко Григорович ще тричі обирався народним депутатом, очолював парламентський Комітет у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів. Він послідовно відстоював національні інтереси України, боровся з корупцією і зловживаннями влади. У 1998-99 роках був одним із лідерів правого “Національного фронту”. Навіть у поважному віці лишався активним громадським діячем, видав 13-томник своїх творів “Шлях до відродження”.

Нескорений до останнього подиху

Левко Лук’яненко був безкомпромісним борцем за волю України до самого кінця життя. Він виступав за якнайшвидший вступ нашої країни до НАТО і ЄС, вважав за необхідне продовжувати санкції проти Росії та підтримувати поневолені нею народи для остаточного розпаду цієї імперії.

У 2017 році група народних депутатів висунула кандидатуру 89-річного Левка Лук’яненка на здобуття Нобелівської премії миру за його самовіддану багаторічну боротьбу в ім’я свободи і справедливості. Проте Нобелівський комітет мав розглянути це подання лише восени 2018-го, а 7 липня того року серце Левка Григоровича зупинилося після тривалої хвороби. Україна поховала свого Героя на центральній алеї Байкового кладовища в Києві.

Висновки

Левко Лук’яненко – славетний син українського народу, патріот, який усе життя присвятив здобуттю омріяної свободи своєї Батьківщини. Дві третини життя він провів у боротьбі з радянським тоталітарним режимом, пройшов крізь страшні випробування і не скорився. Левко Лук’яненко разом із побратимами-дисидентами підняв український національно-визвольний рух на новий рівень, заклав підвалини майбутньої незалежності.

Вклад Левка Лук’яненка у розбудову Української держави неоціненний. Він є взірцем самовідданого служіння своєму народові, нескореності і вірності ідеалам. Вшановуючи пам’ять Героя України Левка Григоровича Лук’яненка, ми маємо продовжити його справу – утверджувати і розбудовувати вільну європейську Україну, за яку він боровся усе своє життя. Вічна слава великому українцю!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *