Україньска мова – не єдина, яка має два різні варіанти букви “Г”. В латинському алфавіті, що використовується європейськими народами, також є G і H, які відрізняються за вимовленням. У першому випадку вимова вибухова і дзвінка, у другому – більше схоже на виштовхування повітря з діафрагми. Ці звуки є англійською, німецькою, голландською мовою.
В російській до 18-19 століття глухе і дзвінке (або тверде і м’яке) Г було також присутнє. Лише ближче до нашого часу глуха Г у російській мові стала сприйматися як простонародна і некультурна і стала повільно витіснятися зокрема завдяки дуже освіченим людям, які вчили решту, як говорити правильно.
А в українській мові цього не сталося. Більше того, український варіант кирилиці відразу передбачив для кожного звуку свою букву: Ґ та Г.
Літера Ґ в українській мові вперше вперше з’явилася у 19 столітті на території Західної України, яка тоді належала Австро-Угорщині. Вона використовувалася в українському правописі з 1905-го до 1933-го року. У 1933 році статус Ґ скасували, а повернули лише перед самою незалежністю, у 1990 році.
На заході України, особливо навколо Львова, Ґ використовують частіше, ніж на Півночі, Півдні та на Сході. Мабуть, найпоширенішим таким словом є “ґаздиня” та “ґазда” – господар, господарка. Інші галицькі слова, які використовують Ґ – “до ґусту” (до смаку – за смаком), “ґратуляції” (привітання – привітання), та “ґратіс” (задарма – безкоштовно).