Максим Кривоніс – одна з найяскравіших і найзагадковіших постатей в історії України періоду Хмельниччини. Він увійшов в історію як видатний полководець, найближчий соратник Богдана Хмельницького, один з героїв визвольної війни українського народу 1648-1654 років. Хоча біографічних даних про його життя до початку повстання збереглося зовсім мало, Кривоніс назавжди залишився в народній пам’яті символом мужності, відваги, військового таланту і самовідданої боротьби за волю України.
Походження і молоді роки Максима Кривоноса
Про минуле Кривоноса до нас дійшли лише уривчасті відомості, що породжує безліч загадок і версій щодо його походження. Навіть справжнє прізвище цього народного героя невідоме. За найбільш поширеною версією, він народився наприкінці XVI століття в селі Вільшанка на Київщині (тому й підписувався “Максим Вільшанський”) в родині селян або, за іншими даними, священника. Прізвисько ж Кривоніс, під яким він увійшов в історію, Максим дістав за скривлений у боях ніс.
Як і його батьки, змалку Максим працював у панському маєтку, зазнаючи всіх тягот підневільного життя. Та в хвилини дозвілля він любив слухати думи мандрівних кобзарів – про тяжку долю поневоленого люду і героїчну боротьбу козацтва з чужоземними загарбниками. Ці зворушливі пісні глибоко вражали душу юнака, запалюючи в ній вогонь любові до рідного краю і співчуття до знедолених.
Одружившись із селянською дівчиною Тетяною, Максим плекав мрії про затишне родинне гніздечко. Але доля розпорядилася інакше – жорстокий пан відібрав у подружжя останню землю, приректи дружину на наймитування, а малого сина – на пастушу долю. Ще одним страшним ударом для Максима стало нелюдське покарання його брата, якому панські посіпаки викололи очі за “провину” – невиконання якихось повинностей.
Чаша терпіння переповнилася, і одного дня, сповнений гнівом і відчаєм, Максим назавжди покинув рідні місця. Він приєднався до одного з козацьких загонів, щоби відтоді нещадно мститися ненависним польським гнобителям. Очоливши повстанців, Кривоніс громив шляхетські маєтки, звільняв міста, захоплював панські землі й розподіляв їх між бідними.
Кривоніс – “залізна рука” Хмельниччини
Ім’я Максима Кривоноса уперше голосно пролунало під час Корсунської битви у травні 1648 року. Керуючи передовим полком козацького війська, він виявив неабиякий талант полководця і своїми вмілими діями забезпечив розгром польської армії. Ця перемога, одна з вирішальних на початку великого повстання, принесла Кривоносу славу і довіру самого Богдана Хмельницького.
Улітку того ж року Кривоніс очолив повстанський рух на Брацлавщині та Поділлі. Зібравши під свої знамена тисячі селян і козаків, він з боями звільнив від ворога Ладижин, Бершадь, Тульчин, Вінницю та інші міста. Особливо важливе значення мало здобуття двох потужних фортець – Полонного і Бара, де повстанці захопили багато гармат, рушниць, пороху та інших військових припасів.
Блискавичний наступ Кривоноса і розмах очолюваного ним руху змусили відступити з Поділля навіть грізного князя Ярему Вишневецького з його великим військом. Значна частина Волині та все Поділля опинилися під контролем козаків і повсталих селян. Кривоніс виявляв неабиякі організаторські здібності – він не лише керував битвами, а й налагоджував управління на визволених землях.
Успіхи Кривоноса викликали неспокій польського командування і тривогу при дворі короля. На його голову посипалися звинувачення у “бунтах” і “розбоях”. Та Кривоніс, як свідчать документи, був не простим бунтівником, а державним мужем. Він вів переговори з польськими комісарами, відстоюючи інтереси Війська Запорозького, вимагаючи припинення каральних акцій проти українців і закликаючи до мирного розв’язання конфлікту.
Однак мирні ініціативи Кривоноса були приречені в умовах наростання збройного протистояння. Недовіра до польської сторони, яка зволікала з виконанням козацьких вимог, підштовхувала полковника до рішучих дій. У серпні 1648 року, після низки блискучих перемог, армія Кривоноса з’єдналася з головними силами Богдана Хмельницького для спільного походу на захід.
Тріумф і загибель полковника Кривоноса
Козацьке військо, у складі якого виступали повстанці Кривоноса, здійснило переможний похід на Львів, а згодом узяло в облогу неприступну фортецю Замостя. Під Львовом вояки Кривоноса уперше в історії міста здобули штурмом укріплений Високий Замок, що мало стратегічне значення. Сучасники писали, що звідти “можна було стріляти курей на львівському ринку”.
У вересні 1648 року Максим Кривоніс на чолі лівого крила козацької армії брав участь у Пилявецькій битві, яка завершилася розгромом коронного війська і втечею польського командування. Характерно, що загони Кривоноса розташувалися в укріпленому таборі окремо від основних сил Хмельницького – цей факт деякі історики вважають свідченням напруженості у відносинах між гетьманом і його відважним, але норовливим полковником.
Саме під час облоги Замостя восени 1648 року й обірвалося життя Максима Кривоноса. Достеменно невідомо, що стало причиною смерті полководця у розквіті сил і слави. Найчастіше дослідники вказують на епідемію чуми, яка охопила тоді козацький табір і забрала чимало життів. Є й версія, що Кривоніс став жертвою давньої рани (отриманої під час боїв за Львів), яка не загоювалась і викликала зараження крові.
Але існують підозри й іншого штибу – нібито славетний ватажок повстанців міг бути таємно вбитий за наказом самого Богдана Хмельницького, який прагнув позбутися надто популярного і впливового соратника. Відомо, що між гетьманом і Кривоносом часом виникали гострі суперечки, які навіть призводили до арешту останнього. Хоча документальних доказів цієї версії не знайдено, вона спонукає замислитися про складність стосунків у козацькій верхівці.
Як би там не було, смерть Максима Кривоноса стала великою втратою для української армії і всього визвольного руху. За свідченням сучасника, його поховали з найвищими почестями, а на могилі насипали високий курган. Прощаючись з видатним сподвижником, Богдан Хмельницький пророче мовив:
“Курган твій, Максиме, розкидають вороги, але слава про тебе залишиться у віках”.
Безсмертя в народній пам’яті
Пророцтво великого гетьмана збулося сповна – Максим Кривоніс назавжди увійшов до пантеону найвідоміших і найшанованіших національних героїв. Його ім’я оповите легендами, оспіване в народних думах і піснях, увічнене письменниками і митцями.
В уяві поколінь українців Кривоніс постає взірцем звитяги і самопосвяти, уособленням нескореного духу нації. Його вважають одним із символів боротьби за волю і державність Україну, ставлять в один ряд із Богданом Хмельницьким, Іваном Мазепою, Петром Сагайдачним.
Пам’ять про легендарного полковника жива й донині. В багатьох містах і селах України йому споруджено пам’ятники, його іменем названо вулиці, школи, військові частини. Біля місця останнього спочинку Кривоноса людно в усі часи – люди линуть сюди, щоб уклонитися праху великого сина України.
Постать Максима Кривоноса – це духовний камертон, за яким українці звіряють свою вірність рідній землі і готовність її захищати. Це нагадування про уроки минулого і орієнтир на майбутнє. Недарма один з дослідників писав: “Поки житиме в народі пам’ять про таких, як Кривоніс – Україна житиме!”
Висновок
Максим Кривоніс – героїчна постать, овіяна ореолом романтики і таємниць. Хоча його життєпис містить чимало білих плям, подвиги цього полководця золотими літерами вписані в історію України.
Військовий геній і відчайдушна хоробрість вознесли простого селянського сина до лав національних світочів, зробили найближчим соратником Богдана Хмельницького і улюбленцем народу. Перемоги, здобуті козаками під орудою Кривоноса, не лише зміцнили позиції повстанців, а й надихнули тисячі українців на боротьбу за визволення з-під ярма.
Слава Максима Кривоноса – це концентроване відбиття слави і звитяги українського козацтва, всенародного руху за державність. Крізь віки горить вона незгасним вогнем, сповіщаючи світові про нескорений дух нашого народу.
Вивчення життя і подвигів таких велетнів національного пантеону, як Кривоніс – наш святий обов’язок перед пам’яттю предків і майбуттю нащадків. Маємо плекати в собі ті чесноти, що були властиві легендарному полковникові – відданість рідній землі, мужність, самопожертву.
Образ Максима Кривоноса яскраво втілює провідну ідею українства – ідею свободи. Свободи не лише як національного, а й як загальнолюдського ідеалу. Тож нехай осяває нас у віках світло його безсмертного подвигу!