Україна. Карпати. Край стародавніх лісів та надзвичайних легенд. Свій дозор тут несуть могутні служителі природи – мольфари. Хто ж вони такі?
Вся територія Карпатських гір належить до гуцульського краю. Гуцульщина – чарівна місцевість, дуже багата на фольклор. Ви в цьому легко переконаєтесь, хоч раз відвідавши її. У цій казковій країні легендами дихає кожна стежка, будь-який камінь. Відомо, що гуцульський край багатий незліченною кількістю міфів, казок, легенд, билин та переказів. Таких цікавих оповідань та билин, які можуть розповісти місцеві мешканці, ви не знайдете в жодній книзі. Цивілізація анітрохи не торкнулася основних традицій місцевого народу і не вплинула на їхній спосіб життя та творчість. Психологія етнічної культури населення Карпатських гір багато в чому залежить від природи. Різноманітність та колоритність втілюється також у гуцульській творчості, філософії, віруваннях.
Релігія гуцул своєрідна, прикрашена місцевими обрядами, народними прикметами, і заснована на надприродних та потойбічних силах. Ці обдаровані, темпераментні, життєрадісні горяни, навчилися поєднувати християнську релігію, з давніми атрибутами релігійних вірувань, культ яких має глибоке історичне коріння.
Хто такі мольфари?
Мольфарами в Карпатах називають тих, хто володіє магічними можливостями. Мольфар походить від «мольфу», що тлумачиться як «зачарований, чарівний предмет». Їх історія бере свій початок від стародавніх волхвів, служителів давньослов’янського культу, які жили у дохристиянський період. Вони володіли силою впливу слова і гіпнотичними здібностями, могли передбачити майбутнє і приборкувати стихію. До речі, щодо відведеної ним ролі у житті, деякі етнографи свідчать, що частково їхня влада була значнішою, ніж у князів. За часів язичництва, у 9–10 ст. справді існували могутні віщуни, здатні підняти руку на місцеву знати (стару челядь), і навіть київського боярина з дружиною. Ці діячі, сфера впливу яких захоплювала відносини громадянської та життя, забезпечувалися великою підтримкою простого народу.
Літописи, що збереглися до наших днів, розповідають про магічні обряди віщунів, їх пророцтва, і способи лікування. Серед карпатського населення мольфари користувалися повагою, їх часто побоювалися, але ніколи не зневажали.
У суспільстві мольфари досі займають почесне місце. Теперішні мольфари стверджують, що їхнє ремесло існувало не тільки в Карпатах, але з часів розвитку християнства вони потрохи відкочовували і оселилися в Карпатських горах, де їх не гнали, не переслідували.
Що вміють мольфари?
Мольфарів, які йдуть кудись у гори та ліси і займаються лише особистими магічними практиками та самопізнанням завжди було небагато. Здебільшого, вони жили серед людей, мали будинки та сім’ї та надавали реальну допомогу. Мольфарський дар передається переважно за родом. Мольфари бувають навчені, але це вкрай рідко. Майбутнього мольфара наставник бере у гори, ліси, на полонини. Вчить розпізнавати трави, передає свої знання та вміння. Коли виповниться учневі тринадцять років, над ним обряд проводиться посвячення. Він полягає в обкурюванні посвячуваного особливими травами.
Мольфар і стихія
Кожен з мольфарів вважається магом у прямому значенні цього слова. Влада мольфарської магічної сили поширюється навіть на стихії. У мольфарській традиції багато обрядів, ритуалів і священних предметів пов’язані з громом, грозою, блискавкою.Звичайні гуцули називають мольфарів, які вміють розігнати хмари, відвести грім та град, називають громівниками. Інструментом мольфару слугує зроблений з леза коси особливий ніж, яким громівник «розрізає» грозові хмари.
Карпатські маги мають власне багатозначне слово – «громовиця». Воно може означати і власне грозу, і дерево, у яке потрапила блискавка. З останнього серед іншого виготовляють музичні інструменти та куріння для лікування страждаючих на нервовий розлад. Особливе значення у мольфарській традиції мають «громові камені», а також «камені-блискавки» – чорні камінці округлої форми, які Їх знаходять зазвичай біля дерев, у якs потрапила блискавка.
Цілительство є одним із найважливіших вмінь мольфара. Лікує мольфар словом, водою, настоями, мінералами, травами. Трави та коріння кожен карпатський чарівник самостійно збирає в певні дні і години. Цікавим мольфарським методом зцілення є гра на старовинному гуцульському музичному інструменті – дримбі. На ньому треба грати за допомогою дихання, губ, зубів та язика одночасно. Власне звучання дримби нагадує буддистські мантри.
Звукові вібрації пробуджують енергію природи, дають кожному мольфару особливу, індивідуальну силу, тим більше, що дримби виготовляє він сам. Використовуючі ці чарівні вібрації можна привернути до себе увагу коханої людини, приручити дику тварину, а ворога перетворити на товариша.
Сила мольфара
Щовесни, як тільки зійде сніг, мольфар виконує стародавній обряд «набуття сили». Він іде в гори, знаходить по одному йому відомим ознакам печеру і замуровується там без їжі та води. Обкладається дерном і мохом, закриває вхід камінням, щоб жоден промінь світла, жоден звук зовні не проникав у цей притулок.
Там, занурившись у глибоку медитацію, мольфар триває дванадцять днів. Так він очищається від усієї нечисті та скверни, яка могла пристати до нього протягом року під час лікувальних сеансів. Так він здобуває новий заряд духовної сили.
Магія, яку несе мольфарська традиція, це живий вогонь, блискавка над вершинами гір. Мольфарство – це дар, але в той же час – важкий хрест, який людина несе усе своє свідоме життя. Мольфар живе не для себе, для інших. Він несе відповідальність за кожен свій день, за кожен вчинок, за кожне слово і, навіть, за кожну думку.
Мольфарів поважають та бояться. До мольфара йдуть на поклін, коли є потреба. Його винагороджують як можуть та бажають, коли він допомагає. Мольфар, якщо і призначає плату за роботу, лише після видимого результату.
При виконанні домовленостей – все гаразд. А якщо замовник намагається перехитрити мольфара – розплата настає швидко і в такій формі, що людині стане все зрозуміло раз і назавжди.