Михайло Михайлович Коцюбинський (1864-1913) по праву вважається одним із найвидатніших українських письменників кінця XIX – початку XX століття. Його творчість вивела вітчизняну літературу на якісно новий рівень, збагативши її витонченим психологізмом, імпресіоністичною образністю, модерністськими пошуками. Водночас Коцюбинський був активним громадським діячем, відстоював право українського народу на власну мову і культуру. Життєвий і творчий шлях цього непересічного митця вартий пильної уваги.
Дитинство і юність на Поділлі
Майбутній класик народився 17 вересня 1864 року в місті Вінниці в родині дрібного урядовця Михайла Матвійовича Коцюбинського. Мати Гликерія Максимівна займалася домашнім господарством і вихованням дітей, яких у сім’ї було семеро.
Дитячі роки Михайла минули в мальовничих містечках і селах Поділля, куди часто переводили його батька по службі. Хлопчик навчався спочатку в Барській початковій школі, а згодом – у Шаргородському духовному училищі. Вже змалку він виявляв неабиякі здібності до навчання, багато читав, пробував писати вірші й оповідання.
Великий вплив на формування особистості юного Коцюбинського мало знайомство з творами українських і російських класиків – Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Миколи Гоголя, Олександра Пушкіна. Зачитувався він і філософськими працями Фейєрбаха, Фур’є. Ці захоплення сформували світогляд майбутнього письменника, його інтерес до народного життя і соціальних питань.
Початок літературної діяльності
Перші літературні спроби Коцюбинського датуються 1884 роком, коли він написав російською мовою оповідання “Андрій Соловейко, або Вченіє світ, а невченіе тьма”. А в 1890 році в львівському журналі “Дзвінок” було опубліковано вже український вірш “Наша хатка”.
У цей період Михайло заробляв на життя приватними уроками, вчителював у селах, служив у філоксерній комісії в Бессарабії і Криму. Поїздки в різні куточки України дали йому багатий матеріал для творчості. У 1890-і роки з’являються оповідання “Харитя”, “Ялинка”, “Для загального добра”, “Пе-коптьор”, “На віру”, в яких вже відчувається непересічний талант прозаїка.
Коцюбинський поступово утверджується в своєму покликанні літератора. Він встановлює контакти з галицькими виданнями, друкується в журналах “Дзвінок”, “Зоря”, “Правда”. Знайомиться з Іваном Франком, Михайлом Драгомановим, Володимиром Гнатюком. Бере участь в організації Братства тарасівців – таємного товариства, що ставило за мету боротьбу за національне відродження України.
Літературний злет у Чернігові
Переломним у творчій біографії Коцюбинського став його переїзд у 1898 році до Чернігова, де письменник отримав посаду в губернському земстві. Саме на чернігівський період припадає розквіт його таланту, створення етапних творів.
Однією з вершин малої прози Коцюбинського стало оповідання “Цвіт яблуні” (1902). У ньому він одним з перших в українській літературі застосував техніку “потоку свідомості”, передавши найтонші порухи людської душі. Твір приголомшує глибоким психологізмом, ліризмом і разом з тим життєвою достовірністю.
Інший знаковий твір чернігівської доби – повість “Fata morgana” (1903-1910). На широкому суспільному тлі початку ХХ століття Коцюбинський показує трагедію українського селянства, його прагнення до кращої долі. Картини народного життя змальовані з епічним розмахом і водночас із психологічною переконливістю.
У Чернігові навколо Коцюбинського гуртується творча молодь. Він організовує літературні “суботи”, на яких читають і обговорюють нові твори. До цього кола належали Михайло Могилянський, Микола Вороний, Володимир Самійленко, Павло Тичина. Старший письменник був для них беззаперечним авторитетом і наставником.
Імпресіоністичні шедеври
На початку ХХ століття стиль Коцюбинського еволюціонує в бік імпресіонізму – мистецької течії, що робила акцент на безпосередніх враженнях, миттєвих відчуттях, мінливих настроях. Блискучим зразком імпресіоністичної прози стала новела “Intermezzo” (1908).
За лаконічним сюжетом – виснажений митець виїздить у село відпочити від життєвої суєти – криється глибокий психологічний зміст. Це твір про нелегку долю інтелігента-гуманіста, про одвічний конфлікт між прагненням до краси і потворністю світу. Природа і людська душа показані в “Intermezzo” в єдності, в постійній змінності й вічному оновленні.
Вершиною творчості Коцюбинського одностайно визнана повість “Тіні забутих предків” (1911). Створена під враженням від мандрівки в гуцульські Карпати, вона захоплює дивовижною красою природи, первозданністю людських почуттів, містичними народними віруваннями. Трагічна історія кохання Івана та Марічки розгортається на тлі язичницького світу з його злими і добрими духами. Герої повісті ніби зливаються з одухотвореною природою, підкоряються її законам.
“Тіні забутих предків” – твір наскрізь поетичний, написаний соковитою образною мовою, сповнений фольклорно–міфологічної символіки. Водночас це глибоке філософське осмислення вічних проблем життя і смерті, любові і ненависті, вірності і зради. Недаремно геніальний режисер Сергій Параджанов екранізував цю повість у 1964 році, створивши неповторний візуальний шедевр.
Громадська діяльність і особисте життя
Михайло Коцюбинський ніколи не обмежувався суто літературними справами, а й брав активну участь у громадському житті. Був одним із засновників і головою чернігівської “Просвіти”, дописував до прогресивних періодичних видань, листувався з багатьма діячами української культури.
Водночас особисте життя письменника складалося непросто. У 1896 році він одружився з Вірою Дейшею, сестрою свого гімназійного товариша. Подружжя мало четверо дітей. Проте стосунки в сім’ї були напруженими. У 1905-1907 роках Коцюбинський пережив гостре почуття до молодої колеги Олександри Аплаксіної, навіть думав про розлучення з дружиною. Врешті обов’язок переміг пристрасть, але душевні страждання далися взнаки на здоров’ї митця.
Останні роки життя
З 1909 року Михайло Коцюбинський важко хворів на туберкульоз і астму. Кілька разів їздив лікуватися на острів Капрі, де познайомився і здружився з російським письменником Максимом Горьким. Останні оповідання “Що записано в книгу життя”, “Коні не винні”, “Подарунок на іменини” позначені фатальними мотивами, тривогою за майбутнє.
12 квітня 1913 року в 48-річному віці Коцюбинський відійшов у вічність у Чернігові. Поховали його на мальовничій Болдиній горі, оспіваній у творах.
Значення творчості Коцюбинського
Михайло Коцюбинський увійшов в історію української літератури як неперевершений майстер психологічної прози, тонкий стиліст, новатор форми. Його твори поєднали глибокий гуманістичний зміст і довершену мистецьку форму, класичну ясність і модерністську вишуканість.
Коцюбинський розширив тематичні обрії рідного письменства, звернувшись до зображення найрізноманітніших верств – селянства, інтелігенції, татар, молдаван. Його творчість сповнена співчуття до людини, віри в добро і красу. Водночас митець підіймав гострі соціальні й національні проблеми, утверджував право українців на самобутність.
Художні відкриття Коцюбинського мали величезний вплив на подальший розвиток української літератури. Заглиблення у внутрішній світ людини, використання “потоку свідомості”, символіки, фольклорних образів стали невід’ємними рисами модернізму. Блискучу стильову еволюцію від імпресіонізму до експресіонізму демонструє мала проза Василя Стефаника, Ольги Кобилянської, Михайла Яцкова, ранніх Павла Тичини і Миколи Хвильового.
Твори Коцюбинського перекладені багатьма мовами світу і продовжують жити в свідомості нових поколінь. Його іменем названі вулиці, бібліотеки, школи по всій Україні. У Вінниці та Чернігові діють меморіальні музеї письменника.
Духовна спадщина Михайла Коцюбинського не втрачає актуальності й сьогодні, надихає берегти й примножувати красу рідної землі, боротися за світле майбутнє. І кожне нове покоління відкриває для себе в геніальних творах митця животворне джерело людяності, добра і краси.