Осінь для української жінки початку ХХ століття — це не пора спокою, а навпаки — період особливої напруги, коли завершувалась робота в полі, розпочиналася заготівля на зиму та починалися нові хатні турботи. Жінка була серцем дому, берегинею традицій і головною опорою всієї родини. Її день був насиченим, сповненим обов’язків, обрядів та прихованої сили, яку передавала не лише через дію, а й через звичай.
Пробудження з першими півнями
Перші півні ще не встигли крикнути, а господиня вже прокидалась. Темно, холодно, в хаті пахне вечірнім димом, і потрібно якнайшвидше запалити вогонь у печі. Хата — ще не тепла, надворі осінній туман, але день уже почався. Передусім — коротка молитва, і тоді до діла: накормити курей, подоїти корову, подивитися до гусей.
Навіть у цей ранковий морок жінка знала: день без ладної організації — день змарнований.
Осінній хліб: тепло на тиждень
Хліб пекли раз на тиждень — якраз в осінній день, подібний до цього. Квасне тісто готувалось з вечора: закваска, мука, вода — усе перемішувалось у ночвах. Уранці тісто підходило біля печі, його місили вручну, жінка виводила хрест на хлібині й клала його на лопату. Дух печеного хліба повільно заповнював хату, змішуючись із запахом диму та сирої деревини.
Хліб — це не їжа, це центр родинного затишку, осердя, навколо якого обертається життя.
Заготівлі: капуста, просо, сушені груші
Після випікання хліба господиня йшла до інших важливих справ. Осінь — це час, коли сушили груші на горищі, викопували картоплю, терли хрін. Особливе місце займала шинковка капусти — “капустянка”, як її називали. Жінки збиралися разом, шинкували капусту, співали пісень, сміялися, ділилися новинами.
Окрему увагу приділяли просу й квасолі. Їх сушили, молотили, пересіювали. Робота ця, хоч і важка, була своєрідним ритуалом — злагодженим і впорядкованим.
Осінній обід: просто, смачно, поживно
Страви були простими, але поживними. У хлібну піч ставили борщ у глиняному горщику, пекли гречаники, узвар із сушених груш і сливів готували в чавунці. До хліба — трохи смальцю або часнику, а до каші — квас. Усі інгредієнти — свої, натуральні, приготовані ще влітку або восени.
Харчі, як і все в селі, несли на собі відбиток сезону, праці та традиції.
Прядіння й робота на вечір
Коли надворі вже темно, а діти вечеряють біля грубки, жінка розпочинає нову роботу — прядіння. Осінь — це початок великої роботи з пряжі. Вона пряла кужіль, складала нитки, перемотувала їх. Світло від каганця ледь освітлювало веретено, а за вікном було вже по-справжньому темно.
Прядіння — це не просто ремесло, це тиха розмова з власною душею, молитва через дію.
Осінній оберіг — хрестик із соломи
У хаті важливо було не лише тепло, а й захист від усього злого. Саме тому жінки восени виготовляли хрестик із осінньої соломи. Його клали на покуть — святий кут хати, де стояли ікони та рушники. Там, серед світлих променів і образів, цей простий солом’яний символ охороняв дім від злих духів, хвороб, сварок.
Часом такі хрестики вішали ще над дверима чи в хліві — для оберегу худоби й господарства. Він залишався аж до весни, нагадуючи, що сила — в простому.
Прикмети та осінні застереження
Господиня знала: восени особливо важливо не порушити ритм. Не можна позичати після Спаса, не слід починати великі справи після Покрови, не можна прати вночі. Ці прикмети були не просто віруваннями — це була система обережності, що формувала поведінку, зберігала лад у житті.
Тиша вечора, ледь чутне потріскування печі й ритмічне обертання веретена — так завершувався день.
По матеріалам: Олександра Кімпінська-Тацюн “Рік у житті української жінки-господині” 1967 р.