Одним з найяскравіших і найсамобутніших компонентів жіночого українського костюма є плахта – одяг, що вражає своєю красою. Це не лише функціональний предмет гардеробу, але й витвір мистецтва, в якому відобразилися естетичні смаки, вірування та світогляд нашого народу. Історія плахти сягає сивої давнини і тісно переплітається з історичним шляхом України. Що ж таке плахта? Яке її походження та особливості? Як змінювалася плахта протягом століть? Яке місце вона займає в сучасній українській культурі? Відповіді на ці та інші питання ви знайдете в нашій статті, присвяченій цьому унікальному елементу жіночого вбрання.
Походження та історія
Плахта – дуже давній елемент одягу, витоки якого сягають ще доби неоліту. Зображення жіночих фігур, обгорнутих шматком тканини в клітку, археологи виявили на малоазійських пам’ятках VII–VI ст. до н.е. Схожий незшитий поясний одяг існував у багатьох народів, та саме в українців плахта набула особливого колориту і значення.
Слово “плахта” має праслов’янське походження і буквально означає “шматок тканини”. У давнину плахтою називали будь-який відріз полотна прямокутної форми. Згодом цю назву почали вживати лише щодо жіночого поясного одягу.
З часом плахта зазнавала певних змін, проте в цілому зберегла свою самобутність. Великого розквіту цей вид одягу досяг за козацької доби, коли жіночий стрій відзначався надзвичайною пишністю. Заможні жінки носили плахти, виткані з шовку та прикрашені золотим і срібним шитвом.
У ХІХ ст. плахту почала витісняти зшита спідниця з фабричних тканин. Проте подекуди, особливо на Київщині та Лівобережжі, вона побутувала аж до початку ХХ ст. Нині плахта повертається в моду як різновид стилізованого народного вбрання, весільних та сценічних костюмів.
Особливості крою та декору
Плахта – одяг, що має вигляд прямокутного шматка тканини, обгорнутого навколо стегон. Традиційно плахту виготовляли з двох полотнищ барвистої клітчастої вовняної тканини довжиною 3-4 м і шириною 60-80 см. Ці полотнища зшивали по одному з довгих боків або скріпляли поясом.
Характерною особливістю плахти був яскравий картатий візерунок, утворений різнокольоровими нитками основи та піткання. Колір і малюнок плахти залежали від місцевих традицій. Найпоширенішими були червоний, синій, зелений і жовтий кольори. Орнаменти складалися з геометричних фігур – квадратів, ромбів, трикутників, зірочок тощо.
Узори на плахтах мали не лише декоративне, але й символічне значення. Чергування клітинок різних кольорів втілювало ідею родючості, гармонії та циклічності буття. Кожен з орнаментів мав свою назву – “рогатка”, “синятка”, “хрещата” тощо.
Крім ткання, плахти часто прикрашали вишивкою, аплікацією, мереживом. Дорогі святкові зразки могли мати оздоблення з шовкових, золотих і срібних ниток. Особливо вишукано декорували краї плахти – розрізи та низ.
Плахту носили в комплекті з іншими елементами народного вбрання – вишитою сорочкою, корсеткою, фартухом-запаскою, поясом та прикрасами. Спереду, де був розріз, обов’язково пов’язували фартух, який називався попередницею. Він захищав інтимні частини тіла та надавав образу завершеності.
Регіональні відмінності плахт
Плахта була поширена на більшій частині території України, але в кожному регіоні мала свої особливості крою, кольорової гами та декору. Ці відмінності зумовлювалися місцевими природними умовами, економічним розвитком, культурними впливами та смаками. На Середній Наддніпрянщині традиційним видом незшитого поясного одягу була запаска, що складалася з двох частин – ширшої чорної “позадниці” та вужчої синьої “попередниці”. Проте тут також побутували й плахти з картатим узором. На Полтавщині носили барвисті плахти жовтого кольору з геометричними орнаментами. Дуже славилися плахти з Решетилівки, Диканьки, Шишак, оздоблені зірочками, ромбами, рогатками тощо. У північно-східних районах України, зокрема на Чернігівщині, були поширені однотонні зелені плахти, а також вужчі плахти, які носили бідніші селянки. Популярним тут був геометричний узор “огірки”.