Значна частина українських традицій та звичаїв пов’язана з побратимством та кумівством, в основі яких – духовна спорідненість. Побратими (посестри) традиційно брали близьку участь у господарських та сімейних справах один одного: спільно вирішували питання сватання та одруження дітей, допомагали у разі хвороби та матеріальних труднощів. Іншим видом духовної спорідненості українців вважалося кумівство – звичай обрання для новонародженої дитини других батьків, її опікунів та покровителів. У куми запрошували як близьких родичів, так і зовсім сторонніх людей.
Новорічні українські традиції та Масляна
В українських різдвяних та новорічних піснях зустрічаються християнсько-релігійні образи, але значно більше тут різноманітних колядок, утримання яких зводилося до вимоги винагороди, а інколи мало загрозу відвести корову чи бика у разі відмови. Новорічна ніч відзначалася щедруванням – обрядом, аналогічним колядування, що включало відвідування сусідів, спів щедрівок і збір винагороди.
Повсюдно відомий і новорічний обряд «посівання». Рано-вранці 1 січня хлопчики, іноді й дорослі чоловіки, ходять «посівати». Вони приносять із собою в кишенях або в полотняній сумці зерно: пшеницю, кукурудзу, соняшник, просо. Зі словами «Сію, вію, посіваю, з Новим роком вітаю», розкидують це зерно, а господарі обдаровувають їх.
Характерний для української Масляної давній звичай – «колодка». Якщо хтось із жінок до кінця Масляної, не видавав заміж дорослу доньку або не одружив сина, то першого понеділка після Масляної до неї приходила група жінок (рідше – жінок та чоловіків) «в’язати колодку», тобто прив’язати до ноги чи руки товсту палицю. Як викуп жінка повинна була виставити частування. Іноді колодку прив’язували батькові дівчини чи самій дівчині, якщо вона до двадцяти років не виходила заміж. Іноді дівчині замість колодки пов’язували хустку через плече.
Весильні обряди
Весільні обряди виконували у двох варіантах – наприклад, наречений та наречена після вінчання поверталися кожен до себе додому, і лише потім наречений приїжджав за нареченою; або ж наречений і наречена після вінчання їхали до нареченого додому, але після весільного обіду наречена поверталася до батьківського дому, і лише ввечері наречений приїжджав за нею. І весілля ніби починалося наново. За типово українським звичай перед весіллям готували «різки» – конопляні палички завдовжки 50-60 см, обгорнуті смужками тіста, нарізаними бахромою. В Головний убір нареченої міняли на жіночий в будинку її батьків, а нерідко там же роздавали і весільний коровай або шишки.