Коли мова заходить про прикраси, багато хто думає про діаманти, золото та срібло. Однак, існує цілий світ етнічних елементів стилю, який належить відкрити для себе кожній жінці. Зокрема, українські народні жіночі прикраси – справжнє свідчення багатої історії, культури та майстерності нашої країни. Від традиційних візерунків, що передаються з покоління до покоління, до сучасних інтерпретацій – цей скарб варто шанувати. Українські народні прикраси – це не лише віддзеркалення традицій, а й модний тренд. В останні роки спостерігається відродження інтересу до традиційних ремесел та спадщини.
Коралі
Циліндричні або бочкоподібні намистини з коралу, нанизані на нитку. Кількість може змінюватись від 1 до більш ніж 25, при цьому кожна нитка називається “разок”. Ці намистини використовувалися не тільки як прикраси, але і вважалося, що вони мають корисні для здоров’я і краси властивості.
Коралі широко використовувалися на українських землях, хоча найчастіше були недоступні для бідної частини населення. Кількість ниток і розмір намиста вважалися показниками матеріального достатку Найпрестижніше було мати 24-25 ниток коралів з великими намистинами. Дорогому червоному коралу часто надавали форму овалу або барила. Дешевші корали були маленькими і вирізалися у формі невеликих циліндрів, відомих як колючі намистини.
Кризи
Кризи – це багато прикрашені коміри з плетених намистин, які прикривають шию, плечі і навіть груди жінки. Ця прикраса зазвичай призначалася для особливих випадків, а не для повсякденного носіння.
Зокрема, лемки та бойки (дві різні етнічні групи жінок), носили кризи виключно у свята. У святкові дні вони прикрашали себе масивними кризами різної довжини та ширини, додаючи загальної пишності своєму вбранню.
Ґердан
Це шийна бісерна прикраса, яка має вигляд вузької стрічки з різнокольорових бісерин, нанизаних на нитку або волосяну основу. Може мати рослинний орнамент або геометричний візерунок. Зустрічаються ґердани у вигляді петлі з цільних або ажурних смуг різної ширини, які носять через голову на шиї, а кінці сполучають попереду медальйоном, що прикрашає груди.
Інші назви: герданік, герданка, герда, герда, бант, силуванка, силінка, силінка, плетінка, плетінка, драбини, крапка, галочка, пупок, ланка.
У деяких випадках ґердани нагадують широкі кольорові коміри, що закривають усі груди. Дизайн та кольори часто координуються з візерунками вишивки певного регіону на сорочках.
Ґердани не були відомі на сході України, але були поширені на Поділлі та Волині, а особливо широко – у Галичині. Вважається, що орнамент прийшов до Галичини з Угорщини.
Згарда
Згарда – архаїчна шийна прикраса, яка використовувалася в релігійних цілях. Складається з 3-5 ниток з монетами, прикріпленими до дротяної основи. До згарди окрім монет можуть бути прикріплені гудзики, корали, хрестики або маленькі дзвіночки. В українських селах у Карпатах були поширені згарди без золотих монет, а в молдавських селах навколо Сторожинця та Глибокої – згарди із золотими монетами. Наприкінці XIX – початку XX століття буковинці носили згарду на шиї поверх вишитих сорочок та коралових прикрас.
Згарда походить від язичницької традиції амулетів та нагрудних прикрас із символічним значенням. Почалося все з амулетів у вигляді насіння, жіночих фігурок і сокир, що призвело до створення бісерних намист, що складаються з рядів насіння, зроблених з кам’яних, скляних і металевих намистин. Зрештою, це призвело до створення круглих медальйонів, які носили на грудях.
Поява натільних хрестів стала ще одним чинником формування згарди у Карпатських землях. Спочатку хрест ховали під одягом, оскільки під час раннього поширення християнства люди були змушені приховувати свою релігійну приналежність. Однак у міру того, як християнство ставало все більш узвичаєним, а хрест – символом духовності для гуцулів, хрести перестали ховати, а носили на одязі. З чисто християнських символів хрести перетворилися на амулети з новим релігійним змістом. У цей час з’явилися чоловічі амулети у формі хреста та дрібніші елементи хреста на жіночих варіаціях згард.
Шелести
Шелест – унікальна та значуща етнічна прикраса, яку носять на Гуцульщині, в регіоні, відомому своєю багатою культурною спадщиною. Цей особливий аксесуар складається з маленьких дзвіночків, які створюють приємний дзвінкий звук під час руху власника. Його походження можна віднести до глибокої давнини, що свідчить про глибокі традиції та звичаї цього регіону.
Шелест має велике значення у місцевій культурі та часто надягається з особливих випадків, будучи символом традицій та самобутності Гуцульщини. Його присутність надає традиційним вбранням чарівності та елегантності, роблячи його заповітною емблемою культурної спадщини.
Пацьорки (світлячки)
Це намистини зі скла, відомого як смальта. Смальта – це непрозорий сплав скла, який буває різних кольорів: синього, білого, блакитного, бірюзового, чорного, зеленого, червоного та коричневого. Ці скляні намистини були майстерно прикрашені золотом та кольоровими фарбами. Ця приголомшлива прикраса, що випромінює чарівність та красу ялинкових прикрас.
Історичні газетні публікації свідчать, що це намисто було завезено в Україну з чеських територій, коли Галичина входила до складу Австро-Угорщини. Українські дівчата та жінки могли придбати ці прикраси на ярмарках, у міських магазинах чи за поштовими каталогами. В оголошеннях львівської преси 1940-х років згадується доступність таких новинок через галантерейні магазини у Варшави.
Баламути
Традиційні українські народні прикраси з намистин, виготовлених з перламутру. Вважаються невід’ємною частиною національного костюма українських жінок та високо цінуються як антикваріат та предмети колекціонування. Вони також популярні як сувеніри. Перламутр століттями використовувався для інкрустації предметів побуту та створення прикрас. Появу баламутів в Україні можна віднести до XIX століття, можливо, разом з впливом східних культур. Вважається, що спочатку намисто могло бути привезено в Україну як чотки, придбані паломниками під час відвідин святих місць у Палестині. Спочатку використовувалася назва “берламути” або “барламути”, що походить від слова “перлі”. Самі намистини постачалися із Середземномор’я, а перламутр видобувався також на Поділлі, де баламути були найпопулярнішими.
Намистини були сферичної або неправильної форми, різних розмірів, зазвичай світло-бежевих відтінків, не більше чотирьох кольорів. Баламути традиційно нанизувалися симетрично на прядив’яний шнур або кріпилися як підвіска. У більш дорогих варіантах намисто оздоблювали срібними або золотими монетами, відомими як дукати. Корали та інші дорогоцінні матеріали також могли поєднуватися з перламутровими намистинами. Намисто було важливим елементом українського жіночого національного костюма та символізувало незайманість. Його носили, щоб захистити жінку від небажаних докучань, і воно вважалося частиною весільного вбрання нареченої, що зазвичай передавалася від матері до дочки. Баламути були символом статусу, і дозволити собі могли лише багаті сім’ї. Через їхню високу вартість було прийнято позичати баламут на час весілля.
Салби
Нагрудна прикраса, відома як сальба, родом із Буковини. Вона виготовляється з тканини, зазвичай оксамиту чи сукна, і прикрашається срібними монетами, іноді – бісером. У деяких сальбах було до дванадцяти рядів монет, загалом – 35-50 монет. Традиційно цю прикрасу дарував дівчинці її хрещений батько, коли їй виповнюється рік.
На закінчення слід сказати, що українські етнічні прикраси – це чарівний скарб, який заслуговує на визнання. Завдяки своїй багатій символіці та майстерній роботі, вони стали символом української ідентичності та мостом між традиціями та сучасністю. Це не просто декоративні аксесуари, це – форма національного самовираження.