Вечорниці – це одна з найулюбленіших форм дозвілля української молоді в осінньо-зимовий період. Це невід’ємна частина традиційної культури, яка збереглася до наших днів. Вечорниці поєднували в собі елементи праці, розваг, спілкування та ворожіння. Вони відігравали важливу роль у соціалізації молоді, передачі народних традицій і звичаїв з покоління в покоління.
Історія виникнення
Традиція проведення вечорниць сягає своїм корінням ще в дохристиянські часи. З приходом християнства вечорниці стали приурочувати до релігійних свят, зокрема до дня Андрія Первозванного (13 грудня).
Вечорниці зазвичай розпочиналися восени, після завершення основних сільськогосподарських робіт, і тривали аж до початку Великого посту. В цей час молодь мала більше вільного часу, який можна було присвятити розвагам і спілкуванню.
Назва “вечорниці” походить від слова “вечір”, адже збиралися зазвичай увечері, після закінчення робочого дня. Існували й інші регіональні назви цих зібрань – досвітки, посиденьки, супрядки, вечірки, вечереньки, оденки тощо. Аналогічні зібрання молоді відбувалися і в інших слов’янських народів під різними назвами.
Місце і час проведення
Для проведення вечорниць дівчата винаймали простору хату в якоїсь самотньої жінки (вдови чи бабусі). Її називали “досвітчаною”, “вечерничною матір’ю”. Вона стежила за порядком і дотриманням традицій. Дівчата збиралися в орендованій хаті щовечора. Якщо вечорниці тривали до півночі, то це були власне вечорниці. А якщо гуляння затягувалося до третіх півнів – то це вже називалося досвітками.
Приходити на вечорниці мали право лише неодружені. Брати і сестри намагалися відвідувати різні хати, щоб не заважати одне одному. Також існувало правило почерговості одруження – молодший брат не міг йти на вечорниці, доки старший не одружиться.У великих селах могло бути по кілька хат для вечорниць – окремо для дорослої молоді (17-18 років) і окремо для підлітків. Кількість учасників залежала від розмірів хати і могла сягати 5-15 дівчат і до 20 хлопців.
Регіональні особливості вечорниць
Вечорниці мали свої регіональні особливості в залежності від місцевих традицій та звичаїв. У центральній Україні вечорниці мали більш робочий характер. Дівчата збиралися разом прясти, вишивати, лущити кукурудзу. Робота завершувалася спільною вечерею. На Поділлі та Волині такі зібрання називали “оденки” або “толока”.
У Галичині, на Буковині й Закарпатті вечорниці проходили скромніше – без пригощань або з дуже простою їжею. Тут на вечорниці приходили не лише молодь, а й старші люди, що створювало атмосферу суворого контролю. Розходилися рано, до півночі, ночувати в хаті не залишалися.
На Гуцульщині вечорниці не були популярними, бо дівчата тут одружувалися дуже рано, інколи вже в 14 років. На вечорниці ходили разом зі своїми чоловіками.
Цікаві звичаї побутували на Волині. Молодим одруженим парам категорично заборонялося ходити на вечорниці, про що навіть складали повчальні приказки. Натомість охоче запрошували старших людей, відомих своїм умінням розповідати цікаві історії.
Дівоча робота на вечорницях
Основним заняттям дівчат на вечорницях була робота – вишивання, прядіння, плетіння, лущення кукурудзи тощо. Від майстерності та працьовитості дівчини залежало її майбутнє придане. Тож на вечорницях дівчата намагалися показати себе в найкращому світлі.
Кожна дівчина приносила з собою роботу – прядку чи вишивання. Сиділи по двоє-троє за прядками чи вишиваючи. При цьому співали пісень, розповідали різні історії, жартували. Хлопці теж могли брати роботу – плести батоги, робити дрібний реманент. Але найчастіше вони просто сиділи, грали на музичних інструментах і залицялися до дівчат.
Дівоча громада ретельно стежила, щоб жодна дівчина не сиділа без діла. Адже лінощі і недбалість вважалися великими вадами для дівчини на виданні. Кожна мала показати свою працьовитість і майстерність.
Розваги на вечорницях
Попри роботу, на вечорницях завжди знаходився час для розваг. Це були різноманітні ігри, танці, пісні, жарти. Особливо популярними були так звані “фанти” – гра, де учасник мав виконати якесь завдання, щоб викупити свій фант (особисту річ).
Хлопці розважали дівчат грою на музичних інструментах – скрипці, сопілці, бубні. Дуже популярними були жартівливі сценки, де парубки перевдягалися в кумедні костюми і розігрували цілі вистави.
На вечорницях лунало багато народних пісень – жартівливих, ліричних, обрядових. Співали як хором, так і по черзі. Танцювали традиційні народні танці – гопак, козачок, метелицю, польку тощо.
Особливо веселими вечорниці були на великі свята – Андрія, Миколая, Різдво. На Андріївські вечорниці дівчата обов’язково ворожили на судженого, а хлопці робили їм різні збитки – ховали прядки, перев’язували нитками двері тощо.
Ворожіння
Невід’ємним елементом вечорниць було ворожіння, особливо популярне на Андрія. Дівчата намагалися різними способами дізнатися про свою долю, майбутнього чоловіка, заміжжя.
Найпоширенішими були такі способи:
- Ворожіння на воску: дівчата лили розтоплений віск у миску з холодною водою і за формою застиглих фігур судили про майбутнє;
- Ворожіння на бажання: під 4 тарілки клали різні предмети (перстень, хустку, зелень, сірник), дівчина навмання вибирала одну тарілку і по предмету визначала свою долю;
- Ворожіння на першого зустрічного: вибігали на вулицю й питали ім’я в першого зустрічного чоловіка – таке ж мав мати майбутній чоловік;
- Ворожіння на вінках: дівчата пускали вінки на воду і дивилися чий попливе далі, та раніше заміж вийде;
- Ворожіння на дзеркалі: дівчина сідала опівночі між двома свічками перед дзеркалом і чекала появи образу нареченого.
Ворожінь було безліч і кожне супроводжувалося спеціальними примовками, молитвами, ритуалами. Дівчата вірили, що цієї ночі можна отримати достовірні знаки про свою подальшу долю.
Вечорниці як соціальний інститут
Вечорниці відігравали надзвичайно важливу роль у житті сільської молоді. По суті, це був один з небагатьох дозволених способів комунікації та соціалізації.
На вечорницях молодь знайомилася, спілкувалася. Часто саме тут зароджувалися серйозні стосунки, які завершувалися шлюбом. Батьки пильно стежили, на які вечорниці ходить їхня дитина, адже від цього залежала її репутація.
Вечорниці були своєрідною школою життя для молоді. Старші дівчата передавали меншим свої знання та навички – як прясти, вишивати, готувати страви. Хлопців вчили майструвати, грати на музичних інструментах, жартувати. На прикладі інших пар молодь вчилася будувати стосунки.
Окрім розваг, вечорниці мали й інші функції. Зокрема, вони були своєрідною біржею праці. Заможні господарі приходили сюди в пошуках робочої сили. Дівчата, які добре себе зарекомендували на вечорницях, могли знайти гарне місце служниці.
Традиції та звичаї
Вечорниці супроводжувалися багатьма традиціями та звичаями, які могли відрізнятися в залежності від регіону. Але основні елементи були спільними. Зокрема, існувала чітка ієрархія серед учасників вечорниць. Найстаршою була “досвітчана мати”, яка стежила за порядком. Потім йшли старші дівчата і хлопці, які вже були на порі. Менші діти могли тільки спостерігати або виконувати дрібні доручення.
На початку вечорниць дівчата та парубки сідали окремо – по різні боки хати. І тільки згодом, розігрівшись у танцях та іграх, починали спілкуватися ближче. Однією з традицій було пригощання. Дівчата брали з собою продукти – хліб, сало, яйця, муку. З них готували страви, якими пригощали хлопців. Це був своєрідний вияв симпатії та господарності. На Андріївські вечорниці хлопці мали право робити дівчатам різні збитки й пустощі, які в цю ніч прощалися і не каралися. Це був спосіб привернути увагу, виявити прихильність.
Заборона вечорниць
Попри свою популярність у народі, вечорниці не схвалювалися церквою. Церковна влада вважала їх розсадником гріха та розпусти. У XVIII столітті Київська духовна консисторія видала указ про заборону вечорниць, мотивуючи це тим, що вони призводять до “блудних гріхів”, “розтління дівоцтва” і навіть дітовбивства.
Але ці заборони не мали особливого ефекту. Вечорниці були настільки укоріненою народною традицією, що викорінити їх було практично неможливо. Навіть переслідування з боку церкви не зупинило молодь від проведення своїх улюблених зібрань.
Зрештою, вечорниці продовжували існувати до початку XX століття. Їх зникнення пов’язане з індустріалізацією, урбанізацією та зміною способу життя. Але пам’ять про них живе в народних піснях, приказках та переказах.
Висновки
Вечорниці – це унікальне явище традиційної української культури. Це була не просто форма дозвілля, а цілий соціальний інститут зі своїми правилами, ієрархією та функціями. На вечорницях молодь соціалізувалася, вчилася, розважалася і шукала собі пару. Попри засудження церкви, вечорниці залишалися невід’ємною частиною народного життя протягом століть. Вони відображали світогляд, мораль та естетичні смаки українців. Сьогодні традиція вечорниць відроджується в деяких селах як елемент народної культури. Влаштовуються стилізовані вечорниці для туристів, фольклорні фестивалі тощо. Це дозволяє зберегти пам’ять про цю цікаву сторінку нашої історії і передати її наступним поколінням.