Прапор України – це символ нашої нації, який втілює в собі багатовікову історію боротьби за свободу і незалежність. Кольори нашого стягу – синій і жовтий – мають глибоке коріння і особливе значення для кожного українця. Давайте зануримось в захопливу історію становлення і розвитку українського прапора від найдавніших часів до сьогодення.
Прадавні витоки синьо-жовтої символіки
Офіційно вважається, що традиція поєднання синього і жовтого кольорів на наших теренах сягає ще часів Київської Русі. А окремі сучасні дослідники взагалі виводять її ще з дохристиянської, язичницької доби, коли ці барви уособлювали два головних природних начала – Воду (синій) і Вогонь (жовтий).
З прийняттям християнства символіка цих кольорів органічно вплелася в нову релігію. І понині в православних храмах України синій і жовтий вважаються священними барвами, поряд із білим і золотим. Вони присутні в іконах, розписах, облаченнях священиків.
У давньоруську добу князівські дружини використовували різнобарвні стяги, серед яких часто зустрічалися червоні, сині і білі. Так, автор “Слова о полку Ігоревім” згадує про “червлен стяг” і “білу хоругву”. Знамена доправляли разом зі зброєю і ставили перед боєм на узвишші, щоб кожен воїн їх бачив.
Період литовсько-польського панування
Після занепаду Київської Русі на українські землі прийшли литовські, а згодом і польські володарі. Проте синьо-жовта символіка не зникла, а навпаки – закріпилася на хоругвах Руського і Белзького воєводств, Львівської та Перемишльської земель.
Цікаво, що польський історик Ян Длугош, описуючи прапор галицьких полків у Грюнвальдській битві 1410 року, подає його як “жовтого лева, що ніби дереться на скелю, на лазуровому полі”. Ці ж барви згодом з’являються на гербах багатьох українських міст.
Доба козацьких визвольних змагань
Справжнього розквіту синьо-жовте знамено зазнало в героїчну козацько-гетьманську добу XVI-XVIII століть. Саме козаки перетворили просте полотнище на священну реліквію – бойову корогву, яка уособлювала честь і звитягу війська.
Козацькі корогви мали різноманітні форми, розміри та кольори. На них зображували хрести, небесні світила, зброю, лики святих. Але найчастіше це були синьо-жовті полотнища з постаттю Покрови Богородиці – заступниці козацтва.
Прапор був найвищою святинею Запорозької Січі. Його берегли як зіницю ока і шанували нарівні з православними іконами. Втрата корогви в бою вважалася страшною ганьбою, а захоплення ворожої – вищим військовим тріумфом.
Під час Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького у війську панувала повна різнобарвність прапорів. Очевидці тих подій згадують про безліч “червоних, білих, жовто-блакитних і блакитно-жовтих знамен”, під якими йшли в бій козаки і селяни.
За гетьманування Івана Мазепи основними барвами стягів стають синя і жовта. На думку істориків, це було пов’язано з подальшим формуванням загальноукраїнської символіки. Адже саме в мазепинську добу відбулося остаточне територіальне і політичне об’єднання українських земель.
У XVIII столітті, в останні десятиліття існування Гетьманщини та Запорізької Січі, синьо-жовті прапори майже витіснили інші кольори. Особливо популярними вони були в часи гетьмана Кирила Розумовського. Тож недаремно саме ці барви пізніше стали основою для українського національного прапора.
Синьо-жовтий стяг в українському національному відродженні
Після зруйнування Запорозької Січі та ліквідації козацької автономії наприкінці XVIII століття, за часів Російської та Австрійської імперій, українська символіка опинилася під забороною. На Наддніпрянщині, що входила до складу росії, дозволеними були лише чорно-жовто-білі кольори монархії Романових.
А от на західноукраїнських землях Австрійської (з 1867 року – Австро-Угорської) імперії українці мали дещо більше свободи. Саме тут, під час “Весни народів” 1848 року, почалося відродження синьо-жовтих барв як національного символу.
Головна Руська Рада, перша українська політична організація в Галичині, у травні 1848 року ухвалила за свій прапор “синє і жовте знамено”. Ці кольори швидко поширилися краєм, ставши уособленням прагнень українців до власної державності.
Трохи згодом, у 1848-1849 роках блакитно-жовтий прапор стає офіційним символом Львівщини. А з кінця ХІХ століття – усіх західноукраїнських земель, що перебували під австрійською владою. Саме під цими знаменами галичани й буковинці зустрічали 100-літній ювілей Тараса Шевченка в 1914 році.
Після революції 1905-1907 років у росії синьо-жовті барви проникають і на підросійську Наддніпрянщину. Там вони теж стають символом боротьби за права українського народу в умовах послаблення царського режиму. Сполучення цих кольорів використовують Революційна Українська Партія, “Просвіта”, інші патріотичні організації.
Державні прапори визвольних змагань 1917-1921 років
1917 рік став переломним в історії українського прапора. Після Лютневої революції в Петрограді Україна здобула шанс на відновлення власної державності. Вже в березні в Києві постала Українська Центральна Рада – перший національний парламент.
За рік Центральна Рада пройшла шлях від автономії до самостійності. І весь цей час над нею майорів синьо-жовтий стяг, який став символом відродження української нації. Саме Центральна Рада і затвердила 22 березня 1918 року жовто-блакитний прапор як державний.
Але подальша доля національних барв виявилася звивистою. У квітні 1918 року стався переворот на чолі з генералом Павлом Скоропадським. Він проголосив себе гетьманом Української Держави і змінив порядок кольорів на прапорі на синьо-жовтий.
У грудні 1918 року владу перебрала Директорія Української Народної Республіки на чолі з Симоном Петлюрою. Вона залишила синьо-жовтий стяг офіційним символом УНР і використовувала його до самого кінця визвольних змагань у 1921 році.
Тим часом на західноукраїнських землях після розпаду Австро-Угорщини в листопаді 1918 року було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку. Її уряд – Українська Національна Рада також затвердила синьо-жовтий прапор як державний. Під цим стягом ЗУНР існувала до об’єднання з УНР в січні 1919 року.
Доля українського прапора за радянської влади
Поразка Української революції 1917-1921 років і утвердження на більшості українських земель комуністичного режиму призвели до чергової заборони національних символів. Синьо-жовті барви було оголошено “буржуазно-націоналістичними” і “петлюрівськими”.
Натомість офіційним прапором Радянської України став червоний стяг із серпом і молотом та абревіатурою УРСР. Він уособлював ідеали соціалізму та “непорушну дружбу” українського народу з іншими народами Радянського Союзу.
Але навіть попри репресії і переслідування, патріотичні українці продовжували берегти синьо-жовту символіку. Вона залишалася знаменом національно-визвольної боротьби і в час підпілля ОУН, і в роки Другої світової війни. Під цими прапорами воювала проти нацистів і більшовиків Українська повстанська армія.
Відродження національного прапора
Наприкінці 1980-х – початку 1990-х років комуністична система в СРСР почала розпадатися. В Україні розгорнувся потужний національно-демократичний рух, який домагався державної незалежності. Його невід’ємним атрибутом знову став синьо-жовтий стяг.
Уперше в новітній історії національний прапор замайорів 14 березня 1990 року над Стрийською міськрадою на Львівщині. Потім його підняли в інших містах Галичини – Львові, Тернополі, Івано-Франківську. 24 липня 1990 року синьо-жовтий стяг вперше вивісили в Києві над міською радою.
Це викликало обурення комуністичної влади, але зупинити хвилю патріотизму вона вже не могла. 23 серпня 1991 року група народних депутатів внесла національний прапор до сесійної зали Верховної Ради УРСР. А наступного дня парламент ухвалив історичний Акт проголошення незалежності України.
4 вересня 1991 року, після кількох невдалих спроб, Верховна Рада все ж проголосувала за підняття синьо-жовтого прапора над своїм будинком. А 28 січня 1992 року затвердила його як офіційний державний символ України.
Відтоді наш прапор гордо майорить над українською землею, уособлюючи її свободу і незалежність. Стаття 20 Конституції України, ухваленої 28 червня 1996 року, чітко визначила: “Державний Прапор України – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів”.
Значення синього і жовтого кольорів
Що ж символізують барви нашого національного стягу? Найпоширеніше тлумачення говорить, що синій колір означає мирне чисте небо, а жовтий – стиглі пшеничні лани. Тобто разом вони уособлюють дві головні стихії та багатства України – повітря і землю, сповнені життєдайної енергії.
За іншою версією, ці кольори пов’язані з княжою державністю часів Київської Русі. Адже, як ми пам’ятаємо, герб Володимира Великого – золотий тризуб на синьому тлі. Тож синьо-жовтий прапор нібито вказує на тяглість традицій української державності з тих далеких часів.
Деякі дослідники пов’язують синьо-жовте сполучення з народними уявленнями про добро і зло, світло і темряву, вічність і тлінність усього земного. Мовляв, синій колір здавна вважався священним і асоціювався з духовним началом, а жовтий, навпаки, символізував тілесність і матеріальний світ.
Є також думка, що на значення цих барв вплинула і релігійна традиція. У християнській символіці синій колір часто ототожнюється з Богородицею, а жовтий або золотий – із Христом. Можливо, саме тому козаки так часто зображали на своїх прапорах Покрову та інші Богородичні образи.
Утім, хоч яким би не було первісне значення синього і жовтого кольорів, сьогодні для українців вони стали символом національної єдності, наших прагнень до волі і кращого життя. Прапор об’єднує нас у спільноту, гуртує навколо вічних цінностей, закликає шанувати свою землю і її героїв.
Висновки
Підсумовуючи нашу розповідь про історію українського прапора, можемо зробити кілька важливих висновків.
По-перше, синьо-жовта символіка має дуже глибоке коріння, яке сягає ще часів Київської Русі. Ці барви використовувалися на князівських штандартах, міських гербах, козацьких корогвах задовго до того, як стали офіційними кольорами національного прапора. Тобто вони органічно вплетені в історичну тканину нашого буття.
По-друге, поєднання синього і жовтого кольорів стало не випадковим, а глибоко закономірним вибором українського народу. Ці барви втілюють у собі одвічні прагнення українців до свободи, незалежності, мирного життя на своїй Богом даній землі. Вони символізують красу і щедрість української природи, силу духу і творчий геній нашого народу.
По-третє, синьо-жовтий прапор пройшов довгий і тернистий шлях до визнання як єдиного державного символу України. Він багато разів піддавався забороні, знищенню, наругам з боку ворогів української державності. Але щоразу, як фенікс, відроджувався з попелу і знову гордо майорів над рідною землею, надихаючи борців за її свободу.
По-четверте, український прапор є не лише офіційним атрибутом держави, а й потужним символом національної єдності та ідентичності. Під цим стягом відбувалися найважливіші події новітньої історії України – від революції на граніті до Помаранчевої революції і Революції Гідності. Він об’єднує українців по всьому світу незалежно від їхнього походження, мови, віросповідання.
По-п’яте, прапор – це святиня, яку треба берегти і шанувати кожному свідомому громадянину. Адже в ньому сконцентрована пам’ять поколінь, віковий досвід державотворення, сила і мудрість українського народу. Допоки майорить синьо-жовтий стяг – доти живе Україна. І наш святий обов’язок – зробити все, щоб він гордо майорів у віках.
Ми, українці, повинні пишатися своїм прекрасним прапором і тією величною історією, яку він уособлює. Бо це не просто барви, а частинка української душі, політ нашого духу, символ віри у своє світле майбуття. І хочеться вірити, що настане час, коли синьо-жовті знамена замайорять в усіх куточках України і світу, де лиш б’ються українські серця.
Тож будьмо гідними свого прапора! Шануймо його, бережімо, боронімо від зазіхань ворогів. І нехай він завжди об’єднує нас у єдину могутню націю – горду, незламну, вільну. Бо ми того варті. Бо в нас є все, щоб під цим стягом розбудувати сильну, заможну Україну.