На мальовничому березі Дністровського лиману на Одещині розташувалося місто Білгород-Дністровський з більш ніж 2 500-річною історією. Якщо ви маєте таку можливість, обов’язково завітайте сюди, хоча б через таке диво, як Аккерманська фортеця та давні розкопки. Саме про ці історичні об’єкти поговоримо у даній статті.
Історія міста Білгород-Дністровський, поряд з яким розташована Аккерманська фортеця
Сучасний Білгород-Дністровський був заснований ще у VI столітті до н.е. на західному березі Дністра вихідцями з малоазійського Мілета і звався Офісса або Тіра. За час майже тисячолітнього існування Тіра пережила навалу гунів, гетів і готів. Вже у перших століттях н.е. місто було підпорядковане Римський імперії і отримало назву – Алба-Юлія, а древнім слов’янам воно було відомие як Турис, уличам і тиверцям, як Білгород.
У XII столітті стародавнє місто стає частиною князівства Галицько-Волинського, а з 1214 р. воно підпадає під владу Угорщини. Наприкінці XIV століття Білгород, що має 20 000 населення, відходить до Молдавського господарства, перейменовується на Четатя-Албе, стає столицею провінцій на Півдні та головним портом. У цей період підходить до завершення будівництво потужної фортєці. Необхідність будівництва такого оборонного об’єкта пов’язана з політичними обставинами в регіоні. І якщо про завершення будівництва відомо точно, то про початок робіт ходять різноманітні версії. За одними даними фортеця вважається турецькою, за іншими – молдавською і навіть генуезькою. Будівництво велося майже 200 років.
Білгород-Дністровська фортеця була закладена в XIII столітті ханом Золотої Орди – Берке, і спочатку називалася Ак-Лібо. Через століття генуезцям надається ярлик (право) на її використання як укріплений торговий центр, який вони називали Маврокастро. У середині XIV століття, після того, як Золота Орда втратила контроль над територією Дністровського лиману, місто перейшло у володіння до молдавських князів, а генуезці відповідно втратили свій ярлик.
Османський період в історії Білгород-Дністровського
Фортеця регулярно зазнавала нападів. Тільки в XV столітті тричі відбивалися атаки на цитадель з боку імперії Османа. В 1484 багатотисячна армія і флот кримського хана на ім’я Менглі-Гірей блокували фортецю з усіх боків. Засипався кріпосний рів, копалися траншеї для гармат, після чого було здійснено штурм цитаделі. Проте захисникам після відчайдушного спротиву довелося таки здатися через зраду старійшин міста та відчинити фортечну браму.
Понад 300 років імперія Османа панувала в цьому регіоні, а місту було дано нову назву – Аккерман (білий камінь). Надаючи великого значення стратегічній важливості фортеці. Нова влада докладала всіх зусиль для реконструкції та підтримки оборонної системи у бойовому стані, а також проводила її переоблаштування відповідно до нових вимог у військовій справі.
Історія Аккерманської фортеці у XVIII-XX ст.
Історія Білгород-Дністровського, та, зокрема Аккерманської фортеці, включає періоди трьох російсько-турецьких війн. Перший раз фортеця була взята після 10-денної облоги в 1770 російськими військами під керівництвом бригадного генерала І. А. Ігельстрема. Ще через 19 років облога цієї найдавнішої оборонної споруди була зроблена військами під управлінням графа Григорія Потьомкіна, частинами Чорноморського флоту під командуванням Ф. Ф. Ушакова, а також за участю М. Кутузова, який згодом кілька місяців був комендантом фортеці, М. Платова та Барклая-де-Толлі.
У 1806 році Аккерманську фортецю зайняв корпус герцога А. Е. Рішельє і лише через 6 років всі землі, що знаходяться між Дністром і Прутом, за Бухарестським мирним договором відійшли у володіння Російській імперії. У 1832 році Аккерман втратив своє військово-оборонне значення, а в 1896 р. — оголошується пам’яткою історії та архітектури.
Незважаючи на віддаленість від великих міст та провінційне становище, місто не було ізольовано від культурного та політичного життя Російської імперії. Фортецю свого часу, а саме 1821 року, відвідав О. С Пушкін, Адам Міцкевич — 1825 р., а також М. Кропивницький, М. Нечуй-Левицький, Марія Зенковецька та Карпенко-Карий. Згадують Аккерман у своїх творах Максим Горький (Стара Ізергіль) та Леся Українка (Подорож до моря).
У період 1918-1940 р.р. місто перебуває у складі королівської Румунії, у 1941-1944 роках — період фашистської окупації і лише 9 травня 1944 року, після звільнення радянськими військами, воно перейменовується на Білгород-Дністровський.
Аккерманська фортеця — цікаві факти
Аккерманська фортеця ще з моменту будівництва захоплювала і вражала своєю міццю та неприступністю. Вона зведена на скелястому Дністровському березі, а як будівельний матеріал використовувався місцевий камінь — вапняк. Фортеця розташована на південному березі Дністровського лиману на відстані двох гарматних пострілів від Чорного моря та являє собою неправильний багатокутник із загальною площею близько 9 Га. Усередині вона розділена за допомогою оборонних стін на три окремі двори і має в північній частині добре укріплену цитадель.
Загальна протяжність фортечних стін із зубцями і бійницями становить близько 2 500 метрів, а товщина доходить до 5 метрів. Північна сторона фортеці омивається і додатково захищена водами Дністровського лиману, а три останні оточені глибоким ровом, пробитим у скельній породі. У рові було посилено другу оборонну лінію за допомогою стін заввишки в зріст людини, призначених для передових загонів захисту.
У фортецю можна було потрапити через дві брами, і ще три були влаштовані між дворами. По периметру фортеці спочатку було 35 веж різного плану, призначення і висотою 5-15 м. Дванадцять з них були призначені для проживання, оборони та зберігання громадських запасів зерна та інших продуктів.
Ворота, двори та вежі Аккерманської фортеці
Вхід до Аккерманської фортеці здійснювався через Головні або Кілійські ворота, які знаходилися у двоярусній вежі східної стіни та мали дві міцні стулки, геркаси (опускні грати) та підйомний міст. У ХІХ ст. підйомний міст був замінений на капітальну кам’яну конструкцію. Овідіопольська брама, що знаходиться у фортечній стіні з боку Дністровського лиману, забезпечувала додатковий зв’язок із зовнішнім світом.
У фортеці було три двори, кожен із яких мав своє призначення і міг виступати у ролі самостійної оборонної одиниці. Кожен двор має назву, і навіть не одну, яка її характеризує.
Південний або Цивільний двір площею близько 5 Га є найбільшим. Він призначався для захисту місцевого цивільного населення на час облоги. Тут розташовувалися житлові будівлі, резервуари із запасами прісної води, зерна та продовольства. У XIX ці споруди були розібрані на камінь для будівельних потреб. На сьогоднішній день збереглися тільки руїни мінарету, який був збудований на місці християнського храму XIII-XIV ст, і найвища вежа – Сторожова.
Гарнізонний двір мав площу 2 Га і, як стає ясно з назви, призначався для розміщення кріпосного гарнізону, стайні та складів з боєприпасами. Увійти сюди можна було лише через спеціальну вежу з особливою захисною системою, яка, на жаль, не збереглася. В даний час від баштової брами йде кільцева дорога, вимощена каменем.
Господарський, Карантинний або Портовий двір розташовувався вздовж фортечної стіни з боку лиману. Призначався для утримання худоби та карантинного зберігання товарів, які перебувають у митній службі та торгівлі. Нині практично повністю зруйнований.у
У північній частині Гарнізонного двору розташована найдавніша і загадкова споруда — Цитадель, яка була фортецю в фортеці. Вона мала трохи більше 300 квадратних метрів площі та чотири потужні кутові вежі з кількома ярусами, початкова висота яких сягала 20 метрів, а товщина стін дорівнювала 5 метрів.
У Цитаделі розташовувалась адміністративна частина (комендант та його штаб), міська скарбниця, пороховий підвал та комендантська охорона. Цей невеликий замок мав кругову оборону і був практично неприступним. Цьому сприяло те, що в вежах і стінах були вузькі бійниці, багатоярусні галереї та зубці. Також в обороні велику роль відігравали секретні підземні ходи та укриття, які досі повністю не вивчені.
Овідієва вежа Аккерманської фортеці та легенди
Найбільш легендарною спорудою Аккерманської фортеці є триярусна та восьмигранна Дівоча або Овідієва вежа, овіяна великою кількістю різних легенд. По одній із них у її стіни була замурована донька Олександра Доброго — Тамара. Під час відсутності батька вона спробувала захопити владу, жорстоко поводилася з місцевим населенням та робила набіги на розташовані поряд селища. За іншою версією вежа названа на честь римського поета Овідія, засланого імператором Августом до Мезії за «замах на моральні традиції римського суспільства», який виявився в трактаті «Наука про кохання». Перебуваючи на засланні, поет і відвідав Тіру.
Башта Пушкіна розташована у південно-західній частині фортеці. Вона має чотирикутну форму та три яруси з балконом. З вежі добре проглядається Дністровський лиман, що має велике значення для оборони. Ця башта названа на честь російського поета тому, що він відвідав Аккерман і здійснив прогулянку фортецею. Цю величну оборонну споруду він увічнив у вірші «До Овідія».
Аккерман — фортеця та історична пам’ятка України
В даний час Аккерманська фортеця є історичною та архітектурною пам’яткою національного значення та філією Білгород-Дністровського краєзнавчого музею. Тут регулярно з 1960 ведуться реставраційні роботи. Так, наприклад, були відновлені Кілійські ворота, вежі Пушкіна та Овідія, встановлено кам’яно-бетонний пояс, який оберігає стіни фортеці, зі східного боку, від руйнівних хвиль Дністровського лиману.
Хоча у фортеці велися численні облоги, реставраційні роботи та перебудови, проте вона все ж таки зберегла свою початкову структуру, самобутність та унікальність. Для туристів тут регулярно проводяться пісенні фестивалі, лицарські турніри та реконструкцію військових дій різних періодів. У фортеці існує музей, у якому зібрані історичні артефакти, виявлені під час археологічних розкопок стародавньої Тири, Аккермана та фортеці.
Аккерманська фортеця цікава як істориків і археологів, а й кінематографістів. Саме тут знімалася частина епізодів таких фільмів, як: «Капітан Немо», «Адмірал Ушаков», «20 років по тому», «Отелло», «Зцілення коханням» та багатьох інших.
На повільну прогулянку по фортеці знадобиться близько 3-5 годин.