Іван Франко – геній, чий внесок у розвиток національного слова неоцінений. Його життєва сила та талант, пронизані патріотизмом і любов’ю до мови, виткані в кожному рядку його творів. У цій статті ми розглянемо життєвий шлях та надзвичайний внесок Івана Франка в розвиток українського слова, розкриючи та аналізуючи його творчість як основний стовп національної літературної спадщини. Давайте зануримося в світ слова та творчості великого Івана Франка.
Дитинство та юність
Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 року у селянській родині у селі Нагуєвичі на Львівщині. З дитинства відзначався надзвичайними здібностями до навчання – легко запам’ятовував великі обсяги інформації, захоплювався читанням. У 1864 році вступив до школи у рідному селі, згодом продовжив навчання у Дрогобицькій гімназії. Вже в ранньому віці зацікавився творчістю Тараса Шевченка, знав напам’ять “Кобзар”. У старших класах гімназії активно цікавився зарубіжними мовами та літературою.
Університетські роки та громадська діяльність
У 1875 році Франко вступив на філологічний факультет Львівського університету. В університеті приєднався до студентського гуртка “Академічна громада”, де розпочав активну громадську та літературну діяльність. Друкував свої перші твори у часописі “Друг”. У 1877 році був заарештований за зв’язок з Михайлом Драгомановим, засуджений до 6 тижнів ув’язнення. Цей арешт справив вкрай негативний вплив на подальше життя Франка.
Після звільнення Франко ще активніше долучився до громадсько-політичної діяльності. Він став на шлях боротьби за національне та соціальне визволення українців у складі Австро-Угорщини. Разом з Михайлом Павликом видавав радикальні часописи “Громадський друг”, “Дзвін”, “Молот”. У 1880 році Франка було заарештовано вдруге – він провів 3 місяці у в’язниці до суду. Цей епізод знайшов відображення у його творчості, зокрема в оповіданні “На дні”.
Невпинна творча та громадська праця
Протягом 1880-1890-х років Іван Франко розгорнув надзвичайно плідну літературну, наукову, громадську та політичну діяльність. Він видавав часописи “Світ”, “Життя і слово”, друкував численні поетичні, прозові та публіцистичні твори. Серед найвідоміших творів цього періоду – історична повість “Захар Беркут”, оповідання “Борислав сміється”, “Boa constrictor” та багато інших.
У 1893 році Франко успішно захистив докторську дисертацію у Віденському університеті, отримавши науковий ступінь доктора філософії. Проте спроби обійняти посаду професора кафедри української словесності у Львівському університеті виявилися марними через протидію польських шовіністичних кіл.
У 1898 році громадськість широко відзначила 25-річний ювілей літературної діяльності Івана Франка, що засвідчило його визнання як провідного українського письменника. Він активно співпрацював з прогресивними виданнями Наддніпрянської України, перекладав твори, написані російською мовою.
Останні роки життя
На початку ХХ століття Франко продовжував активну літературну працю, видав збірки “Semper tiro”, “Із днів журби”. У 1905 році написав славнозвісну поему “Мойсей” – один зі своїх найкращих філософських творів. У 1913 році розпочалися заходи до святкування 40-річчя літературної діяльності Франка, проте їх перервала Перша світова війна.
Останні роки життя письменник тяжко хворів, проте не полишав пера до останніх днів. Помер Іван Франко 28 травня 1916 року у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі. Уся його творча спадщина та бібліотека були передані Науковому товариству імені Шевченка у Львові згідно із заповітом.
Які мови знав Іван Франко
Іван Франко володів багатьма мовами та займався перекладацькою діяльністю. Ось основні мови, якими він користувався:
- Українська. Рідна мова Івана Франка, якою написана переважна більшість його оригінальних творів та наукових робіт. Франко досконало володів українською мовою, збагачував її своєю творчістю;
- Польська. Ще зі шкільних років Франко вивчив польську мову, адже навчався у польськомовній Дрогобицькій гімназії. Перші свої літературні спроби друкував польською мовою. Згодом активно послуговувався нею у публіцистичних та наукових працях;
- Німецька. Франко блискуче знав німецьку мову, яку вивчав ще зі шкільної лави. Читав оригінальні твори німецьких письменників та філософів. 1893 року захистив докторську дисертацію німецькою мовою у Віденському університеті;
- Давньогрецька та латинська. Ще гімназистом Франко зацікавився класичними мовами, зокрема давньогрецькою та латинською. Він здійснював переклади творів античних авторів цими мовами. Згодом латиною та давньогрецькою написав і успішно захистив докторську дисертацію;
- Російська. Російську мову Франко вивчив задля ознайомлення з творами російських письменників, з якими захоплювався. Він активно перекладав українською та популяризував в Галичині твори російських класиків. Також друкував власні статті та художні твори російською мовою.
Отже, Іван Франко вільно володів українською, польською, німецькою, латинською, давньогрецькою та російською мовами. Це дозволяло йому читати твори мислителів та письменників різних країн в оригіналі, а також здійснювати перекладацьку діяльність. Багатомовність Франка справила величезний вплив на формування його світогляду та творчості.
Цікаві факти про Івана Франка
Іван Франко залишив по собі величезну творчу спадщину, яка налічує понад 5000 творів. Однак він був не лише плідним письменником та вченим, а й неординарною особистістю. Ось деякі маловідомі факти з його життя:
- Улюбленими заняттями Франка були риболовля та збирання грибів. Він виготовляв власні рибальські сітки і навіть ловив рибу голими руками;
- Франко захоплювався велосипедним спортом, хоча власного велосипеда у нього не було;
- Він полюбляв носити вишиті сорочки не лише у свята, а й на будні, поєднуючи український національний одяг із європейським костюмом;
- Франко використовував понад 100 різних псевдонімів у своїх публікаціях, найвідоміший з яких — Мирон;
- За пропозицією професора Йосипа Застирця Франко розглядався як кандидат на здобуття Нобелівської премії в галузі літератури;
- Франко мав гострий конфлікт з духовенством через його атеїстичні погляди. Перед смертю відмовився примиритися з церквою.
Отже, крім надзвичайного літературного та наукового таланту, Франко відзначався ще й неординарним характером та яскравими рисами особистості.
Відомі твори Івана Франка
Іван Франко залишив надзвичайно велику творчу спадщину, що налічує загалом майже 6000 творів різних жанрів. Ось найвідоміші з них:
Художня проза:
- “Захар Беркут” — історична повість про героїчну боротьбу карпатських гірських мешканців проти монгольських завойовників у ХIII столітті;
- “Boa constrictor” — алегорична повість про боротьбу за визволення України;
- “Борислав сміється” — соціально-побутова повість про тяжке життя нафтовиків Борислава;
- “Украдене щастя” — психологічна повість про трагедію жінки, що вбила чоловіка заради коханця.
Поезія:
- “Каменярі” — громадянський вірш-маніфест, що закликає українців до активної боротьби за національне визволення;
- “Смерть Каїна” (1888) – яскравий приклад руйнування традиційної семантики біблійного сюжету. На перший план виходить не мотив братовбивства, а покарання і безсмертя Каїна, який прагне пізнання сенсу людського буття;
- “Іван Вишенський” (1900) – поема присвячена останнім дням життя українського письменника-монаха XVI-XVII ст. Івана Вишенського. Заснована на його автобіографічних записах;
- “Мойсей” (1905) – філософський твір про майбутнє українського народу, про взаємини вождя і народу в процесі боротьби за свободу;
- “Страшний суд” (1905) – апокаліптична поема, що зображує завершення людської цивілізації і перехід до вічного життя згідно з біблійним вченням.
Поеми Франка дають уявлення про широкий діапазон тем і проблематики творчості митця. Він з великим мистецтвом інтерпретує біблійні оповіді, переглядає традиційні сюжети і образи. Поема “Смерть Каїна” демонструє новаторський підхід до відомого міфу. А у “Мойсеї” та “Страшному суді” Франко порушує світоглядні, філософсько-етичні проблеми, пов’язані з долею людини та людства.
Цікавою є також поема “Іван Вишенський”, в якій Франко звертається до вітчизняної історії, висвітлюючи епоху XVI-XVII ст. через долю реальної постаті. На тлі цього історичного твору проступають актуальні соціально-політичні мотиви.
Твори Івана Франка залишаються актуальними і сьогодні, адже в них ставляться проблеми загальнолюдського звучання – пошук істини, справедливості, сенсу буття, що хвилюють людей у кожну епоху. Франко надихався як біблійними чи фольклорними, так і історичними сюжетами, інтерпретував їх у новому ракурсі, збагачуючи українську та світову літературу.
Висновки
Іван Франко залишається однією з найвизначніших постатей в історії української літератури. Його багатогранна творчість охоплює поезію, прозу, драматургію, літературну критику, публіцистику, переклади. Він зробив неоціненний внесок у розвиток української мови, збагативши її новими словами, зворотами, стилістичними прийомами.
У своїй поетичній творчості Франко порушував гострі соціальні проблеми, відображав складне становище простого українця під гнітом іноземних імперій. Вірші «Каменярі», «Мойсей», поеми «Смерть Каїна», «Іван Вишенський» пронизані ідеями боротьби за національне і соціальне визволення. З іншого боку, його лірика позначена інтимними мотивами, філософськими роздумами про людське життя.
У прозових творах Франка помітний вплив європейського реалізму і натуралізму. Він з невідомою раніше сміливістю змальовував різні прошарки галицького суспільства, торкався табуйованих тем. Особливо варто відзначити його соціально-психологічні новели і повісті «Борислав сміється», «Boa constrictor», «Перехресні стежки».
Як драматург Франко експериментував з різними жанрами – соціально-побутовою драмою, трагедією, комедією. Серед найкращих його п’єс – «Украдене щастя», «Учитель», «Лісова пісня».
Крім художньої творчості, Іван Франко залишив по собі колосальну літературно-критичну спадщину. Він був одним з перших, хто запровадив в українське літературознавство науковий, об’єктивний підхід до аналізу творів. Його статті про Шевченка, Марка Вовчка, письменників “Молодої музи” і сьогодні не втратили актуальності.
Отже, значення робіт Івана Франка для формування нової української літератури важко переоцінити. Він уособлював перехід від романтизму до реалізму і модернізму, синтезував у собі риси народного трибуна, філософа і вченого. Титанічна праця Франка в усіх сферах духовного життя, невичерпна творча енергія і талант зробили його культовою постаттю, улюбленцем багатьох поколінь українців.