Купальська ніч – одне з найбільш таємничих, містичних та самобутніх свят в українській культурі. Воно має давню історію, сягаючи своїм корінням ще в дохристиянські часи. Кожен обряд та традиція Купала засновані на вірі наших предків у сили природи та божества, які сприяють родючості та врожайності. У цій статті ми заглибимось в історію свята, розглянемо його язичницькі витоки, зв’язок з християнством та сучасні традиції відзначення Купала в Україні.
Коли відзначають свято Купала
За григоріанським календарем Купала щорічно святкують в ніч з 6 на 7 липня. Однак за старим юліанським стилем свято припадає на ніч з 23 на 24 червня і збігається з днем літнього сонцестояння – найдовшим днем року. Наші предки вважали цей час особливо сприятливим для здійснення різноманітних обрядів та ритуалів, спрямованих на забезпечення родючості землі, захисту від злих сил та пошуку своєї долі.
Язичницькі корені свята
Купала – одне з найстаріших свят, яке зародилося ще в дохристиянський період. Його витоки сягають часів, коли люди поклонялися Сонцю, воді, вогню та іншим силам природи.
Про походження свята важко говорити конкретними датами чи термінологією. Ймовірно, колись у суспільстві існував образ Купала, однак достеменно це невідомо через брак джерельної бази.
Проте, згадки про обряди поклоніння язичницьким божествам зустрічаються у літописах – Іпатіївському, Волинському, Густинському. В них йдеться про стрибання через вогнища на честь міфічного персонажа.
Усі купальські традиції засновані на тому, щоб досягти певних благ – багатого врожаю, захисту від нечисті, приворожити судженого тощо. В цьому проявляється тісний зв’язок Купала з віруваннями наших предків-язичників.
Купала і християнство
З приходом християнства на українські землі церква почала боротьбу з язичницькими традиціями. Деякі свята, як Великдень чи Трійця, вдалося пристосувати до нової релігії. Однак Купала залишилося надто «поганським» обрядом.
Православна та греко-католицька церкви засуджують купальські традиції як язичництво, яке слід викорінити. 7 липня за православним календарем відзначається Різдво Іоанна Предтечі (Хрестителя). Очевидно, саме тому в народі свято почали називати “Іван Купала”, поєднавши християнського святого з давнім язичницьким святом.
Боротьба зі святом
Попри намагання церкви викорінити Купала, свято продовжувало жити в народі. У XVIII столітті з’являються документальні згадки про боротьбу влади з купальськими обрядами.
Так, у 1719 році гетьман Іван Скоропадський видав указ про покарання учасників свята. У 1723 Перемишльський собор заборонив танці й розваги біля вогнищ на Купала. У 1769 році імператриця Катерина II теж намагалася заборонити святкування.
Однак, всупереч заборонам, Купала продовжували відзначати по всій Україні. Містичність та еротизм свята привертали увагу митців. Завдяки йому з’явилися літературні та музичні твори Лесі Українки, Миколи Гоголя, Євгена Станковича та інших.
Занепад і відродження традицій
На початку XX століття, в часи войовничого атеїзму, купальські обряди почали зникати. Однак уже за радянських часів, в рамках боротьби з релігією, свято почали відроджувати в новому мистецько-фольклорному форматі.
Сьогодні магічна складова обрядів втрачена, але збереглися основні елементи:
- Плетіння вінків і пускання їх на воду;
- Стрибання через вогнище;
- Купання в водоймах;
- Спалювання або потоплення “Купала” – прикрашеного деревця;
- Пошуки цвіту папороті.
Ці дійства символізують очищення вогнем і водою, поєднання чоловічого і жіночого начал, пошук щастя й багатства. Раніше їх виконували задля хорошого врожаю, здоров’я, продовження роду.
Головні символи свята
Основні атрибути купальської ночі пов’язані з культами Сонця, води і рослинності. Це – вогнище, вода, вінки і особливе деревце-купайло.
Обрядове багаття символізує Сонце. Стрибки через вогонь мали очищувальну силу. Через купальський вогонь проганяли худобу, щоб вберегти її від хвороб.
Вода також очищала і зцілювала. Тому купання в цю ніч було обов’язковим. Також вірили в силу купальської роси, збирали цілющі трави.
Дівчата плели з квітів вінки і пускали їх на воду, ворожачи на долю. Парубки виловлювали вінки своїх суджених.
Деревце-купайло, прикрашене квітами, стрічками і ягодами, було символом родючості. Навколо нього водили хороводи, а потім спалювали чи топили у воді як жертву богам.
Підсумок
Купальська ніч – це сплетіння язичницьких вірувань, християнських традицій і сучасної інтерпретації давніх обрядів. Попри всі історичні перипетії, свято зберегло свою самобутність і продовжує відзначатися українцями.
У ніч на Івана Купала ми вшановуємо сили природи, очищуємось вогнем і водою, згадуємо традиції предків. Це свято нагадує нам про нерозривний зв’язок людини з природою та її одвічне прагнення до світла, родючості й любові.