Чи замислювалися ви колись над тим, як правильно називати квіти рідною мовою? Адже ми часто використовуємо звичні для нас назви, не підозрюючи, що вони запозичені. У цій статті ми розкажемо про правильні назви квітів українською мовою. Разом ми навчимося цінувати та любити не лише красу квітів, але й багатство та милозвучність української мови. Адже, як писав Максим Рильський, “Як парость виноградної лози, плекайте мову…”
Братки або братчики замість “анютиних глазок”
Ці чарівні квіти з яскравими пелюстками, що нагадують очі, в українській мові мають назву “братки” або “братчики”. Братки часто використовуються в народній вишивці та прикрасах, а також є популярними садовими квітами.
Маргаритка – стокротка
Назва походить з польської мови – “stokrotka”, що утворена від слова “stokroć”, яке означає “сто разів” або “сто крат”. Така назва пов’язана з великою кількістю пелюсток, які має ця квітка.
Одуванчик – кульбаба
Слово “кульбаба” утворене від ранішої форми “кульбава”, яка зазнала фонетичних змін внаслідок асиміляції звука “б”. “Кульбава”, в свою чергу, походить від праслов’янського словосполучення “kulьbava květka”, що означає “квітка, здатна до загинання, округлості”. Прикметник “kulьbava” (чоловічий рід “kulьbavъ”) утворений від дієслова “*kuliti”, що означає “гнути”. Від цього ж кореня походить і слово “кулитись”. Цікаво, що з тим же коренем пов’язане і слово “кульбастий”, яке означає “горбатий” або “загнутий”.
Така етимологія назви “кульбаба” пов’язана з особливостями будови цієї квітки. Коли діти зривають стебло кульбаби і беруть його в рот, примовляючи “Кульбабо, розвернися!”, стебло розривається на кінці на 3-4 частини, які загинаються в боки. Саме ця здатність стебла кульбаби до загинання і стала основою для її назви.
Бархатцы – оксамитці, чорнобривці, повняки
Бархатцы в українській мові мають назви “чорнобривці”, “оксамитки” або “повняки”.
Роза – троянда
Слово “троянда” є запозиченням з новогрецької мови. Воно походить від грецького слова “τριάντα” (тріанта), що означає “тридцять”. Цікаво, що слово “τριάντα” виникло в результаті скорочення грецького слова “τριαντάφυλλο” (тріантафілло), яке буквально перекладається як “тридцятилисник”. Етимологія пов’язана з тим, що троянда має багато пелюсток, які щільно прилягають одна до одної, створюючи пишну квітку. Давні греки, споглядаючи цю красу, помітили, що кількість пелюсток троянди часто наближається до тридцяти. Саме тому вони і дали цій квітці назву “тридцятилисник”. З часом, слово “τριαντάφυλλο” скоротилося до “τριάντα”, а потім, через запозичення, потрапило і до української мови, де набуло форми “троянда”.
Ноготки, календула – нагідки
Слово “нагідки” є похідним утворенням від праслов’янського слова “nogьtь”, що означає “ніготь”. Однак, з часом, назва зазнала змін в результаті деетимологізації та зближення з основою “год” та іншими словами. Така етимологія пов’язана з тим, що сім’янки нагідок своєю формою нагадують нігті.
Ирисы – півники
Найпоширеніша народна назва ірисів – “півники”. Вона виникла через очевидну схожість великих, вигнутих, яскраво забарвлених пелюсток цих квітів з півнячим хвостом. Адже, якщо придивитися до квітки ірису, можна помітити, що її пелюстки нагадують розкішний віяло з пір’я, яке так само гордо виблискує на сонці, як і хвіст півня.
Цікаво, що в Україні також можна почути й інші народні назви ірисів, такі як “коситень” або “косатик”. Ці найменування дані квітці за форму її довгого, загостреного на кінці листя, яке нагадує лезо коси. Адже листя дійсно має характерну форму – довге, пряме та гостре, наче коса, яку використовували наші предки для скошування трави.
Пион – півонія
Ця квітка має науково-ботанічну назву “Paeonia”, яка походить від імені давньогрецького бога медицини Пеана. За давньогрецькою міфологією, Пеан був учнем бога медицини Асклепія і славився своїми цілющими здібностями. Він використовував корені півонії для лікування різноманітних недуг і травм. Цікаво, що в українській мові назва “півонія” має дещо інше звучання, ніж її латинський відповідник. Це пов’язано з тим, що слово “півонія” потрапило до нашої мови через посередництво польської, де воно звучить як “piwonia”.
Сирень – бузок
Бузок, або сирень – це не лише чарівний кущ з ніжними квітками та неповторним ароматом, але й слово з багатою етимологічною історією. Українська назва “бузок” має давнє походження та цікаві паралелі в інших слов’янських мовах. Слово “бузок” походить від праслов’янського “*bъzъ” або “*buzъ”, від якого також утворене слово “бузина” (“боз”). Цікаво, що схожі назви зустрічаються і в інших слов’янських мовах, зокрема, в білоруській (“бэз”) та верхньолужицькій (“bóz”, “bozowc”). За найпоширенішою версією, праслов’янське “*bъzъ”/”*buzъ” походить від праіндоєвропейської назви бука – “*bʰeh₂ǵos”. Однак, причина перенесення назви бука на кущі бузку та бузини залишається неясною, адже ці рослини зовсім не схожі на бук. Можливо, це пов’язано з відсутністю бука на слов’янській прабатьківщині.
Існує й інша версія походження слова “бузок”, яка пов’язує його з коренем “*bъz–” (“бриніти”). Згідно з цією версією, назва могла виникнути через те, що стебла бузку та бузини використовувалися для виготовлення дудок та сопілок. Цікаво, що латинська назва бузку – “Syringa” – має зовсім інше походження. Вона походить від грецького слова “σῦριγξ” (“сиринга”), що означає “пастуша дудка” або “сопілка”. Ця назва також пов’язана з використанням стебел бузку для виготовлення музичних інструментів. В Україні, окрім назви “бузок”, ця рослина мала й інші народні найменування, такі як “буз”, “біз”, “без”, “буздерево”, “рай-дерево”, “яйдерево” або “яндерево”. Деякі з цих назв, зокрема “яйдерево” та “яндерево”, були поширені на півдні Сумщини та, можливо, на інших територіях Слобожанщини та Полтавщини.
Ландыш – конвалия
Ця назва походить від латинського слова “convallaria”, що означає “долина”.
Квітуча мова – наше спільне надбання
Отже, ми дізналися про походження та значення найпопулярніших квіткових імен, а також про їхнє місце в нашій культурі та традиціях. Ми побачили, наскільки багатою та мелодійною є наша рідна мова, і як важливо берегти та плекати її. Використовуючи правильні назви квітів українською, ми не лише демонструємо повагу до нашої мови та культури, але й збагачуємо своє мовлення та світогляд. Проте, знання правильних назв квітів – це лише один з маленьких аспектів збереження та розвитку української мови. Ми повинні постійно працювати над удосконаленням своїх мовних навичок, вивчати нові слова та вирази, а також популяризувати українську мову серед молодшого покоління. Пам’ятаймо, що мова – це не лише засіб спілкування, але й потужний інструмент збереження нашої ідентичності та культурної спадщини. Тож, плекаймо нашу квітучу мову, як парость виноградної лози, і передаваймо її красу та багатство наступним поколінням. Адже, як писав Василь Симоненко, “Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину”. А наша мова – це і є наша Батьківщина.