Пантелеймон Олександрович Куліш (1819-1897) – визначний український письменник, поет, драматург, перекладач, літературний критик, фольклорист, етнограф, мовознавець, педагог і видавець. Його багатогранна творчість і активна громадська діяльність залишили глибокий слід в історії української культури XIX століття. Куліш був одним із найяскравіших представників українського національно-культурного відродження, справжнім подвижником на ниві рідної культури. Його літературний доробок охоплює майже всі жанри – від поезії та прози до драматургії, публіцистики і літературної критики. Перекладацька спадщина Куліша включає твори багатьох класиків світової літератури. Він першим переклав українською мовою значні частини Біблії. Величезне значення мала діяльність Куліша як ученого – фольклориста, етнографа, мовознавця. Він зібрав і опублікував численні зразки народної творчості, розробив фонетичний правопис української мови. Куліш був одним із зачинателів української журналістики, редактором і видавцем кількох періодичних видань. Його громадська діяльність відзначалася активною просвітницькою спрямованістю. Попри всю суперечливість і неоднозначність його світогляду, Пантелеймон Куліш назавжди увійшов в історію української культури як невтомний трудівник і палкий патріот рідної землі.
Дитинство і юність
Пантелеймон Олександрович Куліш народився 7 серпня 1819 року в містечку Вороніж Глухівського повіту Чернігівської губернії (нині Шосткинський район Сумської області) в небагатій дворянській родині. Його батько Олександр Андрійович, нащадок давнього козацько-старшинського роду, служив повітовим суддею. Мати Катерина Іванівна, у дівоцтві – Гладка, походила з родини козацької старшини.
Змалку Пантелеймон виявляв неабиякі здібності і потяг до навчання. Початкову освіту він здобув удома під керівництвом найнятих учителів. Великий вплив на формування особистості майбутнього письменника мала родинна атмосфера, просякнута любов’ю до української мови, народних звичаїв і традицій. Від матері та няньки Пантелеймон змалечку чув українські народні пісні та казки, що пробудило в ньому інтерес до народної творчості.
У 1831 році Куліша віддали на навчання до Новгород-Сіверської гімназії. Директором гімназії на той час був Ілля Іванович Тимківський – відомий український педагог, поет і перекладач. Саме він помітив непересічні здібності допитливого учня і всіляко сприяв їх розвитку. Під впливом Тимківського юний Пантелеймон захопився збиранням українського фольклору – народних пісень, дум, казок, легенд, прислів’їв та приказок.
Навчаючись у гімназії, Куліш почав пробувати свої сили в літературній творчості. Він писав вірші, балади, наслідуючи творчість українських та російських поетів-романтиків. Перші літературні спроби юного автора привернули увагу викладачів гімназії і отримали їхню прихильну оцінку.
У 1836 році Куліш закінчив Новгород-Сіверську гімназію. Не маючи змоги через матеріальну скруту продовжити освіту в університеті, він змушений був заробляти на життя приватними уроками. Водночас Пантелеймон багато читав, самостійно вивчав іноземні мови, історію, філософію, літературу.
У 1837-1839 роках Куліш навчався на філософському факультеті Київського університету Святого Володимира як вільний слухач. Через відсутність документів про дворянське походження він не був зарахований до числа студентів. Попри це, Куліш старанно відвідував лекції, багато займався самоосвітою.
Саме в університетські роки відбулося знайомство Куліша з Тарасом Шевченком і Миколою Костомаровим, які на той час також навчалися в Києві. Ці знайомства незабаром переросли в тісну дружбу, що пов’язувала трьох діячів українського відродження впродовж усього їхнього життя. Спільність поглядів та інтересів, палка любов до України об’єднали молодих людей. Разом вони багато дискутували про минуле і майбутнє рідного краю, ділилися творчими планами.
Початок літературної і громадської діяльності
Після закінчення університетського курсу Пантелеймон Куліш у 1840-1841 роках учителював у дворянських родинах на Київщині, Волині, Поділлі. Водночас він багато подорожував Україною, збираючи народні пісні, думи, перекази, вивчаючи історичні пам’ятки і народний побут. Зібрані фольклорно-етнографічні матеріали молодий дослідник почав публікувати в періодичних виданнях.
Перша зріла літературна праця Куліша – історична поема “Україна” – була опублікована 1843 року в Харкові окремою книжкою. Поема засвідчила непересічний поетичний талант автора і принесла йому чималий успіх серед українських читачів. Куліш працював також над перекладами творів польських і сербських поетів, писав літературно-критичні статті.
Підтримуючи дружні взаємини з Тарасом Шевченком і Миколою Костомаровим, Куліш долучився до діяльності Кирило-Мефодіївського братства – таємної організації, що висувала ідеї слов’янської єдності, скасування кріпацтва, народної освіти. Після викриття товариства царською владою у 1847 році Куліш був заарештований і кілька місяців провів в ув’язненні в Петропавлівській фортеці. За вироком суду його вислали під нагляд поліції спочатку до Вологди, а потім – у Тулу.
Період заслання став для Куліша часом інтенсивної творчої праці. Він написав низку оповідань з народного життя – “Орися”, “Дівоче серце”, “Гордовита пара”, в яких показав поетичну вдачу і моральну красу простих людей. У засланні Куліш завершив також роботу над першим українським історичним романом “Чорна рада”, присвяченим драматичним подіям української історії XVII століття.
Десятиліття заслання не зламало Куліша, а лише загартувало його волю і зміцнило переконання. Повернувшись в Україну в 1850-х роках, він з новою енергією поринув у громадську і творчу діяльність. Публікував нові літературні твори, збірки фольклорно-історичних та етнографічних матеріалів, розгорнув активну видавничу роботу.
Розквіт творчості
Період 1850-1860–х років став часом найвищого розквіту літературного таланту Пантелеймона Куліша і його різнобічної діяльності на ниві рідної культури. Одна за одною виходять у світ його поетичні збірки “Досвітки” (1862), “Хуторна поезія” (1882), прозові твори – збірка “Записки о Южной Руси” у двох томах (1856-1857), роман “Чорна рада” (1857), оповідання “Потомки українського гайдамацтва” (1857).
На окрему увагу заслуговує історичний роман Куліша “Чорна рада”, в якому на широкому суспільно-побутовому тлі відображено реальні події української історії XVII століття – так звану “Чорну раду” 1663 року в Ніжині та боротьбу за гетьманську владу. Роман вирізняється поєднанням романтичних і реалістичних тенденцій, багатством мови, майстерним використанням фольклорних та етнографічних елементів. І. Франко назвав “Чорну раду” “першою історичною повістю на українській мові”.
У ці ж роки Куліш-фольклорист і етнограф здійснює кілька експедицій по Київщині, Полтавщині, Чернігівщині, збираючи цінні зразки народної творчості та побуту. На основі зібраних матеріалів він публікує фольклорні збірки “Записки о Южной Руси” (1856-1857), “Українські народні перекази” (1847), а також низку етнографічних і краєзнавчих нарисів.
Справжнім науковим подвигом Куліша стала його праця над “Записками о жизни Николая Васильевича Гоголя” – першою грунтовною біографією письменника, що вийшла друком у 1856 році. Куліш листувався з рідними і друзями Гоголя, розшукував його рукописи і листи, по крихтах збирав документальні свідчення. У результаті наполегливої праці дослідник створив детальний життєпис великого письменника, супроводжуваний багатьма документами.
Визначне місце в науковій діяльності Куліша посідають його мовознавчі студії. На основі глибокого вивчення живої народної мови він розробив перший науково обгрунтований український фонетичний правопис, який дістав назву “кулішівка”. Цей правопис з незначними змінами використовувався в Україні аж до початку XX століття. Величезну роль у популяризації творів українських письменників відіграла видавнича діяльність Куліша. У 1860 році він заснував у Петербурзі власну друкарню, де побачили світ “Кобзар” Т. Шевченка, альманах “Хата”, зібрання творів Г. Квітки-Основ’яненка, М. Вовчка, а також низка інших українських книг, що через цензурні обмеження не могли бути надруковані в Росії.
Вагомим внеском Куліша у розвиток українського просвітництва і громадянського життя стало видання ним у 1861-1862 роках першого українського суспільно-політичного і літературно-мистецького журналу “Основа”. Навколо “Основи” згуртувався цвіт тодішньої української інтелігенції – Т. Шевченко, Марко Вовчок, Л. Глібов, О. Стороженко, Д. Мордовець, О. Кониський та інші. На сторінках журналу друкувалися твори красного письменства, літературно-критичні та публіцистичні статті, історичні й етнографічні матеріали, що сприяло формуванню національної самосвідомості українців і їх духовній консолідації.
Перекладацький доробок
Окремої уваги заслуговує подвижницька перекладацька діяльність Пантелеймона Куліша. Блискуче володіючи багатьма європейськими мовами, зокрема англійською, німецькою, французькою, італійською, польською, сербською, він невтомно працював над перекладами кращих зразків світової літератури, збагачуючи ними українську культуру.
Перекладацький доробок Куліша включає твори В. Шекспіра (“Отелло”, “Троїл і Крессида”, “Комедія помилок”), Дж. Байрона (“Чайльд-Гарольд”, “Дон Жуан”, “Каїн”), Й.В. Гете (“Фауст”), Ф. Шиллера (“Орлеанська діва”), Г. Гейне (збірка “Книга пісень”), Данте (“Божественна комедія”), А. Міцкевича (“Кримські сонети”), О. Пушкіна (“Євгеній Онєгін”), М. Некрасова, О. Кольцова та багатьох інших письменників.
Особливе місце серед перекладів Куліша посідає Біблія. Він першим серед українців здійснив переклад Святого Письма народною мовою. Спочатку окремими книгами вийшли “Псалтир” (1868) і “Новий Завіт” (1871). А в 1903 році, вже після смерті Куліша, було надруковано повний текст Біблії в його перекладі. Як зазначав І. Пулюй, Куліш працював над біблійними перекладами близько 25 років, старанно і скрупульозно шліфуючи кожну фразу. Переклад Біблії Куліша відіграв непересічну роль у розвитку української мови і культури.
Окрім перекладної літератури, значну увагу Куліш приділяв також перекладам наукових та публіцистичних праць. Зокрема, він переклав українською мовою “Розвідки про історію Малоросії” Миколи Маркевича, “Богдан Хмельницький” Миколи Костомарова, “Останні роки Речі Посполитої” Валеріана Калінки та інші історичні дослідження. Ці переклади сприяли популяризації української минувшини серед широких кіл громадськості.
Діяльність Пантелеймона Куліша як перекладача мала величезне значення для розвитку і збагачення української літературної мови, виведення її на європейський рівень. Своїми перекладами він довів, що українська мова має достатньо виражальних засобів для відтворення різних стилів і жанрів світового письменства. Водночас перекладацтво допомогло самому Кулішеві глибше опанувати рідну мову, розкрити її внутрішні резерви і можливості.
Участь у громадському житті
Громадсько-політичні погляди Пантелеймона Куліша формувалися в атмосфері національного піднесення 40-60–х років XIX століття і пройшли певну еволюцію. В молоді роки він поділяв ліберально-демократичні погляди, брав участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства, підтримував дружні взаємини з Тарасом Шевченком і Миколою Костомаровим. Проте згодом у світогляді Куліша відбувся злам.
Розчарувавшись в ідеалах романтичного націоналізму, письменник дедалі більше схилявся до позицій культурництва і лібералізму. Він обстоював тезу про те, що відродження України можливе лише через просвіту, поступові культурні та соціально-економічні реформи, а не через революційну боротьбу. Куліш гостро полемізував з Михайлом Драгомановим, Сергієм Подолинським, Михайлом Павликом та іншими діячами народницького і соціалістичного руху, вважаючи їхні ідеї утопічними й шкідливими.
Разом з тим, попри всю свою поміркованість і лояльність до російського уряду, Куліш залишався щирим патріотом України, послідовно обстоював її право на самостійний національно-культурний розвиток. Він різко критикував російську імперську політику щодо України, виступав проти денаціоналізації та русифікації українців, обмежень на вживання української мови.
Будучи людиною непростої вдачі, вибуховою і пристрасною, Куліш нерідко вступав у гострі суперечки і конфлікти з ідейними опонентами. Його стосунки з багатьма визначними сучасниками – Тарасом Шевченком, Миколою Костомаровим, Пантелеймоном Кулішем, Михайлом Драгомановим та іншими – складалися непросто, часом набували драматичного характеру. Однак при всій контраверсійності своїх поглядів і вчинків Куліш залишався для них однодумцем у головному – щирому і самовідданому служінні рідному народові.
Активна громадська діяльність Куліша була спрямована передусім на розвиток національної освіти і культури. Він усіляко сприяв відкриттю українських шкіл та видавництв, дбав про підготовку національних науково–педагогічних кадрів. Особливу увагу приділяв поширенню освіти серед селянства, вважаючи його головною рушійною силою українського відродження. Просвітницька діяльність Куліша, його боротьба за утвердження української мови в усіх сферах суспільного життя зустрічала запеклий опір російської імперської адміністрації. Письменник неодноразово зазнавав переслідувань, піддавався арештам і засланням.
Останні роки життя
В останнє десятиліття життя Пантелеймон Куліш відійшов від активної громадської діяльності і цілковито зосередився на літературній творчості. Мешкаючи здебільшого у своєму хуторі Мотронівка на Чернігівщині, він працював над перекладами, писав поетичні і прозові твори, літературно-критичні статті.
Однак душевний спокій письменника був затьмарений важкими особистими драмами і хворобами. У 1883 році померла кохана дружина Куліша – відома українська письменниця Олександра Білозерська (літературний псевдонім – Ганна Барвінок), з якою він прожив у щасливому шлюбі майже 40 років. Ця втрата стала для нього страшним ударом. Невдовзі важко захворів і сам Куліш.
Останні роки життя письменника минали в самотності й духовній ізоляції. Його погляди, часом незрозумілі й неприйнятні для сучасників, викликали гострі нападки з боку галицької радикальної молоді та російських шовіністів. Дійшло до того, що 1885 року в Галичині публічно спалили опубліковані там книги Куліша.
Помер Пантелеймон Куліш 14 лютого 1897 року на 78-му році життя у своєму хуторі Мотронівка (тепер с. Оленівка Борзнянського району Чернігівської області). За заповітом його поховали поряд із могилою дружини. На надгробку викарбувано епітафію, складену самим письменником: “Ціною життя купив я те, що вічно не вмирає”.
Значення творчої спадщини
Пантелеймон Куліш залишив по собі величезну літературну і наукову спадщину, яка не втратила свого значення і в наші дні. Його різножанрові літературні твори – поетичні збірки “Досвітки”, “Дзвін”, “Хуторна поезія”, історичні романи “Чорна рада”, “Володимир Мономах”, “Петро Сагайдачний”, оповідання “Орися”, “Дівоче серце”, “Мартин Гак” та інші – збагатили національне письменство і заклали основи нової української прози.
Неоціненним є внесок Куліша в розвиток української літературної мови. Своїми перекладами творів світової класики та науковими студіями він довів, що українська мова має потужні виражальні можливості, здатна передавати найтонші відтінки думки й почуття. Створений ним фонетичний правопис став важливим кроком у нормалізації українського правопису і наблизив його до живої народної мови.
Як фольклорист і етнограф Куліш зібрав та опублікував величезний масив українських народних пісень, дум, казок, переказів, легенд, що увійшли до золотого фонду нашої духовної культури. Його фольклорні збірки “Записки о Южной Руси”, “Українські народні перекази” стали цінною джерельною базою для подальших наукових досліджень.
Перекладацька діяльність Куліша мала епохальне значення. Завдяки його самовідданій праці українські читачі вперше отримали можливість познайомитися з шедеврами світової літератури рідною мовою. Біблія в перекладі Куліша стала важливою віхою в духовному житті нашого народу.
Однак при всіх своїх величезних заслугах і талантах Пантелеймон Куліш залишався глибоко суперечливою, неоднозначною постаттю. Палкий український патріот, він водночас скептично ставився до можливості здобуття Україною політичної незалежності, не вірив у спроможність свого народу до державного самоствердження. Гостро полемізуючи з багатьма своїми видатними сучасниками, Куліш часто впадав у крайнощі, робив необдумані та нетактовні вчинки, які йому тяжко було пробачити.
Та попри всю свою контраверсійність, Куліш залишається однією з найяскравіших постатей нашого національно-культурного відродження. Його життя і творчість дають нам величний приклад жертовного і самовідданого служіння рідному народові. Письменник, мислитель, науковець, перекладач і видавець, Куліш увібрав у себе всю велич і трагізм своєї доби. У ньому, немов у фокусі, відбилися духовні змагання і злети українства XIX століття.
Сьогодні, коли Україна проходить нелегкий шлях утвердження своєї незалежності та самобутності, коли в складних умовах викликів ми намагаємося зберегти свою мову, культуру, національну ідентичність, досвід і духовні заповіти Пантелеймона Куліша набувають особливої ваги і злободенності. Його приклад вчить нас, що найвищим покликанням інтелігента є служіння своїй Батьківщині, що лише через плекання рідної мови і культури нація може вистояти і ствердити себе у світі. Тож, ушановуючи пам’ять великого сина України Пантелеймона Куліша, будьмо гідними його заповітів, наполегливо працюймо задля розвою рідної духовності та зміцнення нашої державності.