Україна… Наша рідна земля, країна з багатовіковою історією, культурою, традиціями. Країна, яка пройшла непростий і тернистий шлях до незалежності, виборюючи своє право на існування. Але як з’явилася Україна? Як формувалася її державність, самосвідомість нації, самобутність? Ще в часи палеоліту на теренах сучасної України з’явилися перші люди. Пізніше тут розвивалися неолітичні культури, розквітала цивілізація Трипілля, кочували войовничі племена скіфів і сарматів. Грецькі міста-колонії принесли античну культуру. А в ранньому середньовіччі давньоукраїнські землі стали ядром могутньої держави Київська Русь. Проте шлях до власної державності виявився довгим і звивистим. Українські землі опинялися під владою Золотої Орди, Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Російської та Австро-Угорської імперій. Але українці ніколи не корилися, не втрачали своєї ідентичності. Козаччина, Гетьманщина, національно-визвольні змагання, УНР, боротьба ОУН-УПА — це етапи невпинного прагнення до свободи. І лише наприкінці ХХ століття одвічна мрія українського народу здійснилася. 24 серпня 1991 року було проголошено незалежність України, підтверджену на Всеукраїнському референдумі. Почався новий етап історії, сповнений труднощів і здобутків, випробувань і перемог. Україна впевнено торує свій шлях, відстоюючи своє право на гідне місце серед вільних націй світу. Тож сьогодні, осмислюючи пройдений шлях, варто замислитись: як же з’явилася Україна? Яким був її історичний поступ? Які уроки можемо винести для майбутнього? Про це та інше піде мова у нашій статті. Запрошуємо до захоплюючої мандрівки крізь століття і тисячоліття української історії!
Витоки українського народу
Історія українського народу та держави України сягає сивої давнини. Археологічні знахідки свідчать, що перші люди на теренах сучасної України з’явилися щонайменше 1 млн років тому у період раннього палеоліту. Найдавніша стоянка давніх людей виявлена на Закарпатті у Королево і датується приблизно 1 млн років. Протягом століть ця територія залишалася заселеною, навіть у періоди максимального просування льодовиків на південь.
Географічне розташування України на перехресті між Європою та Азією зумовило різноманітність її давнього населення. Через українські степи пролягали шляхи міграцій багатьох народів. Україна входить до первісного ареалу одомашнення коня, винайдення колеса та освоєння металів людством. Все це створило підґрунтя для формування самобутньої та багатогранної культури на цих землях.
Трипільська культура — протоцивілізація на українських землях
Особливе місце в давній історії України посідає унікальна трипільська культура, що існувала у 5500-2750 рр. до н.е. Це була одна з перших хліборобських цивілізацій у Європі з високорозвиненим гончарством, містобудуванням, сільським господарством. Трипільці будували великі протоміста з двоповерховими будинками, які іноді сягали площі 450 га та налічували 15-25 тис. мешканців.
Трипільська кераміка вражає різноманіттям форм та вишуканістю орнаментів. Знайдені артефакти вказують на високий рівень духовної культури та вірувань трипільців. Фігурки богинь родючості та змієподібний орнамент свідчать про шанування культу Матері-землі. Деякі вчені вважають, що трипільці були близькі до створення власної писемності.
Трипільська культура проіснувала майже 3 тис. років і справила великий вплив на розвиток наступних культур на території України. ЇЇ досягнення стали важливим компонентом у формуванні етнокультурного підґрунтя українського народу.
Кіммерійці, скіфи, сармати — кочовики українського степу
У І тис. до н.е. в українських степах панували войовничі кочові народи іранського походження — кіммерійці, скіфи та сармати. Ці племена займалися кочовим скотарством, були вправними вершниками й залишили по собі багату курганну культуру.
Кіммерійці першими освоїли залізо і розпочали залізну добу на території України. Скіфи створили першу кочову імперію від Дунаю до Дону з центром у Криму і Нижньому Подніпров’ї. Їхня культура була добре описана Геродотом.
Скіфське золото вражає рівнем ювелірного мистецтва. Шедеврами є пектораль з кургану Товста Могила та численні прикраси зі звіриним стилем. У курганах скіфської знаті археологи знаходять багато імпортних античних виробів, що свідчить про жваві торгові контакти з грецькими колоніями.
З ІІІ ст. до н.е. скіфів витісняють сармати — споріднені іранські кочовики. Сарматська доба залишила багато “кам’яних баб” — монументальних антропоморфних стел. Сарматське озброєння і тактика кінного бою справили великий вплив на військову справу сусідніх народів та Риму.
Античні колонії Північного Причорномор’я
Період раннього залізного віку знаменний появою античних міст-колоній у Північному Причорномор’ї, заснованих давніми греками. Найвідоміші з них — Ольвія, Тіра, Херсонес, Пантікапей, Феодосія, Танаїс. Міста були демократичними полісами, карбували власну монету, мали розвинені ремесла і жваву торгівлю.
Грецькі колоністи принесли на українські терени передові технології, високу культуру, писемність. Завдяки їм Україна долучилася до античної цивілізації як її північна околиця. Греки заклали на Півдні України основи садівництва, виноградарства та виноробства. Збереглися руїни давньогрецьких храмів та театрів.
Найбільшим державним утворенням стало Боспорське царство (5 ст. до н.е. – 4 ст. н.е.). Воно об’єднувало території обабіч Керченської протоки і контролювало левову частку торгівлі збіжжям у регіоні. Потужні стіни, гарні палаци та мозаїчні підлоги столиці Пантікапею збереглися до наших днів.
Слов’янський період. Київська Русь
Наприкінці античної доби на історичну арену в Україні виходять слов’яни. Перші згадки про них як венедів містяться у римських джерелах 1-2 ст. н.е. Готський історик Йордан у 6 ст. вже чітко виділяє три групи слов’ян — венедів, антів і склавинів. Саме анти стали безпосередніми предками українців.
У др. пол. І тис. н.е. анти створили перші слов’янські політичні об’єднання, які називаються Антським союзом племен. Вони вели війни з Візантією та аварами за контроль над Подніпров’ям. Анти мали розвинену землеробську культуру, ремесла, будували городища, які стали осередками державотворення.
Справжньою колискою першої української середньовічної держави став Київ. За літописом, його заснували брати Кий, Щек, Хорив і сестра Либідь. З кінця 9 ст. Київ став центром об’єднання східнослов’янських племен під владою варязької (норманської) династії Рюриковичів.
Першим великим київським князем став Олег (882-912). Він підкорив полян, древлян, сіверян, радимичів і 882 р. проголосив Київ “матір’ю городів руських”. Згодом київська влада поширилася на більшість земель східних слов’ян. Так постала могутня середньовічна держава — Київська Русь.
Розквіт Русі припав на правління Володимира Великого (980-1015) і Ярослава Мудрого (1019-1054). За них територія держави сягнула від Карпат до Волги, від Балтики до Чорного моря. 988 р. князь Володимир охрестив Русь, що долучило її до християнської цивілізації.
Ярослав збудував у Києві Софійський собор і Золоті ворота, при ньому завершилося формування першого руського зводу законів — “Руська Правда”. Русь активно розвивала торгівлю, дипломатичні контакти з Європою, Азією, Візантією. Руські князі одружувалися з представниками королівських родів Франції, Німеччини, Норвегії, Угорщини.
Галицько-Волинська держава
Після розпаду Київської Русі на кілька удільних князівств у ХІІ ст., їх державотворчі традиції були продовжені в Галицько-Волинській державі. Вона об’єднала Волинське і Галицьке князівства під владою Романа Мстиславича (1199-1205). А його син Данило Галицький (1238-1264) уславився успішною боротьбою проти монгольської навали.
Данило розбудував нову столицю в Холмі, зміцнив фортеці Кременця, Данилова, Львова, заснованого 1256 р. і названого ім’ям сина Лева. 1253 р. Данило прийняв від Папи Римського королівську корону, але орієнтацію на католицький Захід не підтримали бояри, тому князь згодом розірвав унію.
Королівство Русі, як офіційно іменували Галицько-Волинську державу, проіснувало до 1349 р. і було поділене між Польщею і Литвою. Воно залишило спадщину у вигляді розвиненого міського самоврядування, писемності, архітектури, державницької традиції, яка стала важливим підґрунтям для подальшого українського національного відродження.
Литовсько-Польська доба. Козаччина
Впродовж XIV-XVI ст. український етнічні землі поступово увійшли до складу Великого князівства Литовського і Королівства Польського. У 1569 р. ці дві держави об’єдналися в єдину федеративну Річ Посполиту. Литовці спочатку перейняли руську мову, закони, православ’я, але з часом розпочали політику полонізації та покатоличення української шляхти і міщанства.
У відповідь на закріпачення селян, релігійні утиски та набіги кримських татар, що перебували під владою Османської імперії, в Україні постає козацтво. Козаки були вільними степовими воїнами, які жили в укріплених таборах-січах за порогами Дніпра і здійснювали далекі морські та сухопутні походи проти татар і турків.
Найвідомішим козацьким ватажком став Петро Конашевич-Сагайдачний. Він здобув блискучі перемоги над турками, взяв участь у Хотинській війні 1621 р., відновив православну ієрархію, сприяв розвитку Київської братської школи, яка стала прообразом Києво-Могилянської академії.
У 1648 р. великий гетьман Богдан Хмельницький очолив національно-визвольну війну проти Польщі. Під його проводом козаки здобули перемоги під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, Зборовом. Було утворено Українську козацьку державу – Гетьманщину зі столицею в Чигирині.
1654 р. у Переяславі відбулася козацька рада, яка ухвалила рішення про військово-політичний союз з Московським царством. Але невдовзі московський уряд почав обмежувати права української автономії. Це викликало тривалу боротьбу козаків за незалежність, яка завершилася поразкою під проводом гетьмана Івана Мазепи у 1709 р.
Під імперською владою. Українське національне відродження
Протягом XVIII ст. українські землі були остаточно поділені між Російською та Австрійською (з 1867 р. Австро-Угорською) імперіями. У складі Росії опинилися Лівобережжя, Слобожанщина, Запоріжжя, згодом Правобережжя і Південна Україна, а під владою Австрії — Галичина, Буковина і Закарпаття.
Попри колонізацію та асиміляцію, імперські режими не змогли викоренити прагнення українців до власної державності. Нова українська нація почала формуватися на основі козацьких традицій, збереження мови і культури в народних масах. У ХІХ ст. розгортається потужне українське національно-культурне відродження.
Його провідники — поет Тарас Шевченко, історик Михайло Грушевський, письменники Іван Франко, Леся Українка та інші сформували національну ідеологію, впровадили українську мову в літературу і науку, поширювали ідеї незалежності серед широких верств. Це підготувало ґрунт для Української революції 1917-1921 рр.
Боротьба за незалежність у ХХ столітті
Перша світова війна і розпад імперій дали українцям шанс створити власну державу. У березні 1917 р. було утворено Українську Центральну Раду, яку очолив Михайло Грушевський. 22 січня 1918 р. УЦР проголосила незалежність Української Народної Республіки.
Проте відстояти незалежність тоді не вдалося. Україна опинилася в епіцентрі громадянської війни, іноземної інтервенції. Влада переходила від Центральної Ради до Гетьманату Павла Скоропадського, потім до Директорії Симона Петлюри. А 1920 р. в Україні встановився комуністичний режим і вона увійшла до складу СРСР як Українська Соціалістична Радянська Республіка.
Другу спробу здобути незалежність українці здійснили в роки Другої світової війни. 30 червня 1941 р. у Львові було проголошено Акт відновлення Української Держави під проводом ОУН Степана Бандери. Проте нацистська Німеччина не визнала української державності, лідери ОУН опинилися в концтаборах. На західноукраїнських землях розгорнула збройну боротьбу проти німців і радянської влади Українська Повстанська Армія (УПА) під командуванням Романа Шухевича. Але сили були нерівними, повстанський рух зазнав поразки.
Україна жорстоко постраждала в роки сталінських репресій та Голодомору-геноциду 1932-1933 рр., який забрав життя близько 4 млн людей. Проте український народ вистояв, навіть зросла його національна самосвідомість. Провідником українського дисидентського і правозахисного руху в 1960-1980-ті рр. став поет Василь Стус.
Проголошення і утвердження незалежної України
Третя, успішна спроба здобути незалежність сталася внаслідок перебудови і краху СРСР. 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. А 24 серпня 1991 р., після невдалого путчу в Москві, Верховна Рада проголосила Акт про незалежність України. 1 грудня 1991 р. на Всеукраїнському референдумі цей історичний вибір підтримали понад 90% громадян.
З того часу Україна будує незалежну демократичну державу, долаючи важку спадщину тоталітаризму. Важливими етапами на цьому шляху стали:
- ухвалення Конституції (1996)
- впровадження власної валюти гривні (1996)
- Помаранчева революція (2004)
- Революція Гідності та підписання Угоди про асоціацію з ЄС (2014)
Заключні думки
Сучасна Україна — це суверенна держава з територією понад 600 тис. кв. км. Вона багата на природні й людські ресурси, має високий освітній та науковий потенціал, талановитий народ. Україна робить вагомий внесок у світову політику, економіку, культуру, спорт. У ній дедалі міцнішає громадянське суспільство, формується сучасна політична нація, йде активний пошук свого місця в глобалізованому світі.
Шлях України до незалежності був дуже довгим і тернистим. Але саме завдяки жертовній боротьбі багатьох поколінь українці змогли втілити свою споконвічну мрію і відновити власну державність. І сьогодні вони продовжують гідно відстоювати свободу і гідність, послідовно інтегруватися до європейської та євроатлантичної спільноти.
Історія становлення України тісно переплетена з історіями інших європейських і євразійських народів. Але український народ зумів зберегти власну самобутність та прагнення до самостійного державного життя. Здобуття і утвердження незалежності України стало закономірним результатом його багатовікового розвитку, яскравим виявом національної ідентичності.
Попереду в України ще багато викликів і завдань — зміцнення демократії, здійснення глибоких реформ, економічний розвиток, боротьба з корупцією, збереження територіальної цілісності. Але нація, яка пройшла такий непростий шлях, обов’язково здолає всі перешкоди та посяде гідне місце у родині європейських народів. Запорукою цього є велика любов українців до рідної землі, працьовитість, відданість ідеалам свободи і демократії.